REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Сільське господарство → Організація фінансів і кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

Тема 6. Організація фінансів і кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

1. Організація фінансів аграрних формувань.

2. Особливості кредитного забезпечення с/г товаровиробників.

3. Державна підтримка і регулювання виробництва продукції в сільському господарстві.

1. Фінанси — невід'ємна частина ринку і важливий інструмент державної політики. Тому аграрну політику неможливо собі представити без фінансової політики.

Фінанси — це сукупність об'єктивно обумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер і грошову форму вираження. Вони матеріалізуються в прибутках і накопиченнях, являються розпорядженням суб'єктів господарювання і держави, використовуються для розширеного відтворення, матеріального стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Сукупність фінансових відносин, за допомогою певних категорій всебічно характеризують господарську і комерційну діяльність підприємств. Такими категоріями є:

собівартість;

виручка;

валовий прибуток;

чистий прибуток;

оборотні засоби;

амортизація тощо.

Фінансова аграрна політика — сукупність всіх фінансових заходів, спрямованих на створення господарчо-політичних умов в аграрному секторі і дії на економічні процеси, що відбуваються, в ньому.

Фінансові заходи здійснюються через вплив на процеси формування собівартості, прибутку, оборотних засобів, амортизаційних фондів, цін і ін.

Фінанси обслуговують відтворювальний процес, активно впливають на всі його стадії з метою:

- відшкодування спожитих засобів виробництва;

- створення прибутків в різних формах;

- формування на підприємствах фондів цільового призначення.

Завдяки грошовій формі фінанси відображують економічний стан суб'єктів і галузі в цілому і контролюють їх. Фінансова інформація, виражена в показниках бухгалтерської, статистичної і оперативної звітності, дозволяє побачити і оцінити результати діяльності підприємств, визначити ступінь результативності господарської діяльності, наявність збитків і втрат. І вжити необхідних заходів.

Фінанси сільського господарства — об'єктивно діючі грошові економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного прибутку, формуванням централізованих і децентралізованих грошових фондів для розвитку аграрного сектора з метою отримання прибутку.

Фінансові ресурси — це грошові прибутки і надходження, що знаходяться у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання зобов'язань, а також здійснення витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працюючих. Вони є матеріальними носіями фінансових відносин і використовуються у фондовій (фонд оплати праці, розвитку виробництва, матеріального заохочення) і нефондовій (виконання платіжних зобов'язань перед бюджетом і банками) формах.

Створення фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, їх мобілізації на фінансовому ринку і надходження грошей від банківської системи в порядку перерозподілу. Їхнє первинне формування відбувається у момент визнання підприємства, коли утворюється статутний фонд(капітал).

Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання виступають:

акціонерний капітал,

пайові внески,

галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур),

довгостроковий кредит,

бюджетні засоби.

При створенні підприємства статутний капітал є джерелом формування основних фондів і оборотних засобів в розмірах, необхідних для ведення нормальної діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких — важливий доходоутворюючий чинник.

Таким чином, первинний капітал інвестується у виробництво, де створюється вартість, що виражається ціною продукції, яка після реалізації приймає грошову форму (виручка) і поступає на розрахунковий рахунок господарюючого суб'єкта.

Виручка — це ще не прибуток, але джерело відшкодування засобів, що затрачували, на виробництво і формування грошових фондів і фінансових резервів. В результаті використання виручки з неї виділяються якісно різні складові частини створеної вартості: ПДВ, акцизи, фонди відшкодування і оплати праці, прибуток.

Матеріальні витрати, знос основних виробничих фондів, заробітна плата працівників, деякі платежі до бюджету, частина відсотків за кредит тощо складають витрати, що приймають форму собівартості. До виникнення виручки ці витрати фінансуються за рахунок авансованих оборотних засобів товаровиробників. Після реалізації продукції оборотні засоби відновлюються, а понесені витрати відшкодовуються. Ціль інвестування засобів у виробництво полягає в отриманні прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування відносяться до власних фінансових ресурсів, якими товаровиробник розпоряджається самостійно (окрім прибутку, який підлягає перерахунку до бюджету).

Оптимальне використання вказаних ресурсів за цільовим призначенням дозволяє вести господарську діяльність на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати просте відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Прибуток, що залишається, у розпорядженні підприємства— багатоцільове джерело фінансування. Основні напрямки його використання можна визначити як накопичення і споживання (пропорції розподілу показують перспективи розвитку господарюючого суб'єкта).

На форми організації фінансів в сільському господарстві впливають наступні чинники:

1-йчинник — в сільському господарстві головним засобом виробництва є земля, яка не амортизується і, отже, не бере участь у формуванні собівартості продукції. В той же час різний рівень природної родючості і місце розташування сприяє формуванню у товаровиробників диференційованого прибутку (ренти).

2-й чинник — у складі основних виробничих фондів значне місце займає продуктивна і робоча худоба, відтворювання якої здійснюється безпосередньо в самій галузі шляхом вирощування молодняка. По продуктивній худобі амортизація не нараховується, його вартість не переноситься на собівартість продукції, але по робочій худобі вона нараховується.

3-й чинник— суттєвою специфікою даної галузі народного господарства є самовідтворення. Значна частина отриманої продукції не реалізується на сторону, а залишається в господарстві як молодняк, корми, гній для удобрення полів. Тому вона не входить до складу товарної продукції і не приймає грошову форму, а бере участь у внутрішньогосподарчому обороті.

4-й чинник— природний процес вирощування тварин і рослин визначає особливості кругообігу засобів сільськогосподарських товаровиробників: його порівняльну сповільненість, поступове наростання витрат, вивільнення засобів з кругообігу одночасно, тобто в періоди виходу і реалізації продукції.

Вище перелічені чинники призводять до специфічних форм організації фінансів аграрних товаровиробників. Протягом року у них утворюється сезонний розрив між термінами здійснення витрат і отримання прибутків. У зв'язку з цим товаровиробники повинні мати значні суми оборотних коштів. Проте не за рахунок власних джерел, оскільки це недоцільно. Засоби не будуть використовуватися постійно у зв'язку з сезонністю виробництва і потрібне відволікання великої суми власних ресурсів.

Тому мінімальні запаси, витрати і засоби в розрахунках формуються за рахунок власних джерел, а зверху цього — за рахунок позикових, тому в сільському господарстві кредити банку мають більше значення, ніж в інших галузях.

2. Для успішної роботи підприємству будь-якої організаційно-правової форми необхідне постійне надходження грошей, або, як говорять економісти, фінансових ресурсів.

Аграрні товаровиробники залучають позикові фінансові ресурси: кредити


 
Загрузка...