REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Архітектура → Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)

створюють новий іконостас на замовлення Йова Борецького (на початку XVIII ст. його змінив новий, що його подарував гетьман І.Скоропадський). Коштом Богдана Хмельницького наново позолотили по міді баню. У XV - XVIII століттях Михайлівський собор перебудовують, розширюють його, змінюють обсягово-просторову композицію - він стає семиверхим, оздобленим у стилі бароко. На початку XVIII століття зведено муровану триярусну дзвіницю (1716- 1719)! муровану трапезну з церквою Йоана Богослова (1713). Протягом

Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)XVIII - початку XX століть дерев'яні споруди повністю замінено мурованими.

У результаті багатовікової будівничої діяльності постав другий за композиційною ролею (після Софії Київської) ансамбль Верхнього міста. Разом із Софійським монастирем Михайлівський монастир творив унікальну у світовому містобудуванні композицію, коли дві висотні домінанти були поставлені одна проти одної, замикаючи з двох боків перспективу вулиці, що сполучала їх (нині - Володимирський проїзд). Обидва ансамблі панували в панорамі Києва, сприймалися разом і уособлювали священний центр міста.

Вельми промовистим у контексті нашої історії є посвята монастиря й собору. Найперші на Русі собори загальнодержавного значення освячували в ім'я Богородиці (Десятинна церква в Києві, Софійські собори в Києві, Новгороді й Полоцьку, Успенські собори у Володимирі-Волинському й Володимирі на Клязьмі, згодом - у Москві). Княжі патрональні храми й монастирі освячували здебільшого, в ім'я святих воїнів, бо ж князь мав бути передусім воїном. Князь, який виходив за межі вояцького стереотипу, ризикував утратити не лише свою репутацію, а й владу. До речі, засновник Михайлівського собору Святополк Ізяславич був хворобливим, непитущим книжником, сентиментальним женолюбцем. Він терпів зневагу від князів і лише завдяки заступництву Володимира Мономаха не втратив київського престолу (8). Але в посвяті свого собору витримав вояцьку лінію: храм одного святого воїна - Дмитрія Солунського - доповнив храм в ім'я святого воєначальника архістратига Михаїла.

Архістратига віддавна шанували в Малій Азії. У Візантійській імперії його вважали за покровителя імперії та армії. Культ Михаїла у Візантії особливо розвинувся за імператора Василія І Македонянина, звідки й був занесений до княжого Києва. Тут св.Михаїла шанували як заступника князів і війська в походах. Пізніше, в добу козаччини, Військо Запорозьке мало архістратига Михаїла за свого покровителя.

Опріч того, з XII століття зображення архангела Михаїла стало династичним знаком київських Мономаховичів - Мстислава І(1125 -1132) та його нащадків. У XII і XIII століттях зображення архістратига було на княжих печатках, шоломах, гербових щитах - він став ніби емблемою Київської держави, а після втрати Києвом столичного статусу і далі уособлював Київську землю (під Литвою, Польщею, Москвою). Князівсько-вояцька семантика зображення архістратига відродилась у Гетьманщині: поряд з родовим гербом кожного гетьмана ставили знак архістратига. Цю саму семантику знаходимо й набагато пізніше на Заході: в Австрійській імперії архангела Михаїла вважали небесним заступником "Королівства Галіції і Лодомерії", тобто Галичини й Волині (9).

Це все свідчить про загальноукраїнське, а не регіональне київське поширення і визнання символіки архістратига Михаїла, що ніби символізує духовну місію України - бути воїном проти підступів хаосу й пітьми.

Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)Темні сили, що запанували на наших теренах з третього десятиріччя цього столі ті я, не обійшли своєю увагою святині архістратига Михаїла. Діяли вони динамітом і руками наших-таки людей. "У чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є

Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі [... ] Єсть городи-герої. Київ - город мученик, город-геній, хворий на менінгіт. Красивий, незважаючи на многолітні намагання архітекторів і горе-керівників занапастити його красу витворами убожества і нікчемства". Ці гіркі слова належать Олександрові Довженку. Під час другої світової війни він склав реєстр більшовицьких руйновань у Києві й підсумував: "Двадцятий вік помстився. Погуляв по слідах і дев'ятнадцятого, і сімнадцятого, і одинадцятого. Зоставив биту цеглу, кам'яні коробочки, на які противно дивитись, і покарбовану землю..." (10).

Загалом нищення церковних пам'яток в Україні під комуністичним режимом було систематичним і не обмежувалося лише тридцятими роками. Ця діяльність не одного покоління "кодла бісівського" мала кілька етапів.

Перший був пов'язаний з колективізацією і створенням сталінських "колхозів", коли в 1929-1933 роках по селах і містечках спалили чи розібрали на дрова безліч дерев'яних парафіяльних церков ХУІІ-ХУІП століть, а також побурили чимало мурованих храмів. Другий етап позначився зруйнуванням Мазепиних храмів і Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, катедральних соборів у Полтаві, Одесі, Симферополі, Кам'янці-Подільському та інших містах. Цей етап тривав упродовж 1934-1939 років.

У другу світову війну комуністичний режим позбувся ще низки визначних церковних пам'яток, а звинуватив у знищенні їх "німецько-фашистських окупантів" (Успенський собор Києво-Печерської лаври, Покровська церква з Ромнів у Полтаві, Успенський собор у Кременчуці). Наступний етап розпочався 1962 року, коли Микита Хрущов проголосив новий похід проти релігії і церкви. Його жертвами врешті стали Троїцький собор у Глухові, Воскресенська церква в Путивлі та багато інших храмів.

Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)Останній (сподіваємося, таки справді останній!) етап руйнування церковних пам'яток припадає на роки горбачовської "пєрєстройкі", коли у

Собор святої Софії у Києві (історія спорудження та архітектурні особливості)переддень святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України ЦК Компартії України зажадав від місцевих органів влади радикально розв'язати проблему "безгосподарних церковних будівель" двома способами: або відремонтувати, пристосувавши їх під музеї атеїзму, або знищити. Тож 1986 - 1987 роками датується руйнування кількох стародавніх храмів, зокрема Троїцької церкви в Лебедині на Сумщині.

Важко полічити всі знищені пам'ятки церковної архітектури України.


 
Загрузка...