REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Архітектура → Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.)

горішніх частин індійських ступ і подібно до них призначалися для зберігання священних реліквій. Спочатку в їх формах відчувався вплив Індії, але дуже швидко вихідні форми було перероблено.

Чудовою пам'яткою ранньої китайської архітектури є пагода Даянта ("Велика пагода диких гусей"), збудована за проектом монаха-мандрівника до Індії Сюань Цзана. В монастирі в Чан'ані він мешкав і працював до своєї мандрівки (рис.5.31). Квадратна в плані монументальна пагода пірамідальної форми стоїть на чотирикутній платформі висотою 5 м, а її загальна висота – 64 м. Пагода споруджена з випаленої жовтувато-сірої цегли, має сім ярусів (у пагод кожен ярус символізує одне з небес буддійської космогонії), що поступово зменшуються, підкреслених карнизами. За завершення пагоди править невисокий шатровий дах із глазурованої черепиці, увінчаний ступою. Стіни усіх поверхів з чотирьох боків мають отвори з циркульним верхом, розташовані на одній вертикальній осі, що посилює ритмічне чергування ярусів та спрямованість усієї вежі догори. Масивна пагода має суворий вигляд.

Відзначається своєю монументальністю і пагода – спостережна башта монастиря поблизу стратегічного прикордонного пункту між державами Сун і Ляо. Її назва – Ляодита, що означає "башта для спостерігання за ворогом" (рис.5.32). Цегляна, проста за формами, ортогональна в плані, одинадцятиповерхова башта висотою 80 м зведена на високій основі. Вона має порівняно високі поверхи з виступаючими карнизами, які поступово звужуються.

З часом пагоди стають більш витонченими та стрункими. Справжнім чудом мистецтва була Нанкінська фарфорова пагода (рис.5.33). Вона височила на 65 м і мала дев'ять поверхів із дахами, на кутах котрих були підвішені порцелянові дзвони. Стіни її були облицьовані блискучими пластинами. На жаль вона зруйнована в 1853 році. Саме в ХІХ ст. двічі вдиралися у Китай, сіючи смерть та руйнування, війська Великобританії та Франції. Багато які палаци були ними розграбовані, цілі квартали міст спалені, будівлі висаджені у повітря.

На вершинах пагорбів монастирських й імператорських парків також часто споруджували пагоди. Пагода Дабаота (рис.5.34) – восьмикутна трьохярусна, височить на невеликій основі й завершена трьохкарнизною покрівлею. Всередині кожного ярусу, відокремленого від інших невеличкими карнизами, є ніші з зображеннями будд. Глазуровані плитки з переважанням синіх і зелених тонів створюють чудовий кольоровий ефект.

Столичні культові ансамблі також будувалися, розвиваючись уздовж осі. За приклад може правити ансамбль храму Неба у Пекіні (рис.5.35), що являє собою немовби систему архітектурних куліс: брами в огорожах відкривають все більш і більш привабливі архітектурні картини. Завершує ансамбль храм Неба (рис.5.36). Його східчастий круглий стилобат, кругла форма самого храму, синя черепиця дахів – усе це символи неба. В цій мажорній за кольоровою гамою споруді зміст та форма вдало поєднані.

Типовими для Китаю були також почесні брами – пайлоу – окремо стоячі споруди на вулицях, площах, на шляхах до архітектурних ансамблів і т. д. Це було, як правило, троє кам'яних або дерев'яних брам, сполучених між собою й увінчаних розкішною покрівлею (рис. 5.37). Часто вони являлися своєрідною рамою для певної архітектурної картини, яку можна було за нею бачити.

У XVI ст. Китай ізолюється від інших країн, забороняється в'їзд сюди іноземців і він надовго залишається відсталою феодальною країною. В архітектурі посилюються тенденції до декоративності, надмірного перевантаження будівель дрібним оздобленням. Стовпи, вкриті глибоким різьбленням, втрачають характер опор, дахи стають занадто важкими (рис. 5.38).

Своєрідністю своїх форм відзначається архітектура Тібету – національної області на південному заході Китаю. Для будівель Тібету характерна монументальність, простота й суворість ліній, сполучення з суворою природою, яка їх оточує.

Головне місто Тібету – Лхаса ("Місце богів") – виникло в VII ст. Місто стоїть на високогірному плато, на березі річки, серед широкої гірської долини (рис.5.39). На відміну від китайських міст, воно не має регулярної структурно-планувальної композиції. Його головні магістралі разом із вузькими та кривими провулками створюють лабіринти. Відповідно до установлених шляхів прочан у місті прокладені три кільцеві вулиці.

Над усім містом панує величезний палац-фортеця Потала ("Палац другого керманича"), що був упродовж останніх трьох століть житлом далай-лами – теократичного правителя Тібету (рис.5.40). Ця велична багатоповерхова споруда складається з багатьох будівель і є найвизначнішим пам'ятником тібетської архітектури. Спорудження головних будівель здійснювалося у ХVII ст., але і в подальшому, до XIX ст., палац продовжували добудовувати.

Величезний комплекс палацу, що простягнувся на 430 м, немовби виростає зі скелі, складаючи з нею єдине ціле (рис. 5.41).

Між палацовими будівлями, пофарбованими у білий колір, височить дев'ятиповерховий Червоний палац, на плоскому даху якого розмістилися павільйони китайського типу з позолоченими шпилями (рис. 5.42 а, б). Стіни палацових будівель з крутими схилами на наріжниках товстішають внизу. Фасади з великою кількістю часто розміщених вікон мають балкони, що виступають один над одним. Це підсилює спрямованість будівель угору (рис. 5.42).

Китайські будівничі зробили значний внесок у розвиток регулярних початків планування. Ними були створені зразки раціональних антисейсмічних конструкцій, функціонально обґрунтованого поєднання різних будівельних матеріалів, декоративної майстерності й різноманітних способів оздоблення (різьба, фарбування, розмальовування, інкрустація, металеве литво тощо). Розвиток принципів уніфікації та стандартизації, розробка й створення практичних порад, теоретичні праці з архітектури – заслуга майстрів Китаю. Високі досягнення китайських архітекторів у створенні парків значною мірою вплинули на ландшафтну архітектуру Західної Європи ХVIII століття.

Література

  • Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Малая история искусств. История Древнего Востока. – М.: Искусство, 1976. – 290 с., илл.

  • Бунин А.В. История градостроительного искусства. Том 1. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с., илл.

  • Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 1. Архитектура древнего мира. Под ред. О.Х.Халпахчьяна. – М.: Стройиздат, 1970. – 510 с., илл.

  • Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 9. Архитектура Восточной и Юго-Восточной Азии до середины XIX в. Под ред. А.М. Прибыткова. – Л.-М.: Стройиздат, 1971. – 643 с., илл.

  • Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 1. Искусство Древнего мира. Под ред. А.Д. Чегодаева. – М.: Искусство, 1956. – 467 с., илл.

  • Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 2. Книга 2. Искусство Средних веков. Под ред. Б.В.Веймарна и Ю.Д.Колпинского. М.: Искусство, 1961. – 508 с., илл.

  • Глазычев В.Л. Зарождение зодчества .– М.: Стройиздат, 1984. – 126 с., илл.

  • Дженкинс Н. Ладья под пирамидой. – М.: Наука, 1986. – 175 с., илл.

  • Искржицкий Г.И. Рассказ о градостроительстве. – М.: Стройиздат, 1985. – 127 с., илл.

    История Древнего мира в трех книгах. Книга 1. Ранняя древность. Отв. ред. И.М.Дьяконов. – М.: Наука, 1989. – 471 с., илл.


  •  
    Загрузка...