REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Економіка підприємства → Інтегральна ефективність діяльності підприємства

механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні труднощі, пов'язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз'язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоро-в'я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім'ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практич-ного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис. 4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці (економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників).


 
Загрузка...