REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Економіка підприємства → Економічна теорія як наука

вироблялась у сільському господарстві, де панували патріархальні традиції, тому цей тип технологічного поєднання виробничих факторів характеризують як традиційну аграрну економіку.

До даного типу відносяться такі технологічні способи виробництва: так званий "кам'яний", "бронзовий" і "залізний віки" первісного і рабовласницького суспільства; "східне" і "античне" рабство; цехово ремісничий устрій феодалізму.

Індустріальний тип (машинне виробництво) характеризується переходом до використання систем машин і машинних технологій, поглибленням і розширенням кооперації праці, використанням найманої праці тощо. Етапами формування цього типу технологічного способу виробництва стали проста кооперація (розширення масштабів виробничої кооперації із застосуванням найманої праці), мануфактура (більш глибока подетальна коопераційна спеціалізація виробництва) і фабрика (широке впровадження систем машин). Перехід доіндустріального типу технологічного поєднання виробничих чинників відбувся впродовж 16-17 ст. (проста кооперація), 18 ст. (мануфактура), 19 ст. (фабрика).

Під впливом науково - технічного прогресу (НТП) відбувся перехід до сучасного постіндустріального технологічного способу виробництва. Виробництво постійно механізувалось, широких масштабів досягла автоматизація, яка супроводжувалась впровадженням автоматизованих машинних ліній і цілих підприємств, комп'ютерів, роботів, новітніх технологій

4.Проблема економічного вибору.

Економіка виникла, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб життєвими благами благ. Потреба – це необхідність окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства у споживанні благ для підтримання життєдіяльності і розвитку. Водночас потреба виступає внутрішнім спонукальним мотивом для виробництва того чи іншого блага. Потреби виникають разом із народженням і супроводжують її, зростаючи до певного періоду життя і поступово зменшуються у старості, до самої смерті.

Потреби мають такі ознаки і властивості:

  • вони зумовлені фізіологічними і психологічними властивостями людини, її духовним світом і соціальною природою;

  • вони вимагають свого задоволення, причому частина – неодмінного і навіть негайного;

  • задоволення потреб здійснюється через споживання життєвих благ.

Потреби поділяються на особисті, групові і суспільні потреби.

Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси - особисті, групові і суспільні, які реалізуються у господарській діяльності.

Уся сукупність економічних потреб і інтересів зумовлює зміни у суспільному виробництві, яке функціонує задля їх задоволення. Потреби – спонукальний мотив виробництва.

Існує економічний закон – закон безмежного зростання людських потреб. У зв'язку із цим виробництво теж зростатиме безмежно. Цим визначається роль потреб як спонукального мотиву виробництва.

Потреби і виробництво – це два полюси економіки, між якими розміщено усе її розмаїття. Вони взаємодіють певним чином. По-перше, потреби і виробництво знаходяться у суперечливій єдності, адже виробництво не встигає за потребами, не може втамувати безмежні потреби повністю і одразу. По-друге, реальні економічні потреби визначають структуру виробництва, його обсяг і асортимент благ. По-третє, виробництво, формуючи частину економічних потреб, вносить суттєві зміни у їх структуру. По-четверте, потреби завжди "йдуть" попереду виробництва, виробництво відстає від потреб внаслідок обмеженості економічних ресурсів.

5.Продукт виробництва, його склад і властивості.

Продукт виробництва – життєве благо створене виробничими факторами (капіталом, працею, природними ресурсами, підприємницькою здібністю). Продукт – це абсолютний результат виробництва, його ефект.

Продукт, або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом, або у неречовій формі, тобто бути послугою.

Отже, послуга – це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб. Корисність відображає натурально-речову сторону продукту.

Цінність продукту полягає у властивості прирівнюватись до іншого продукту і обмінюватись на нього у певних кількісних пропорціях. Ця здатність продукту виявляється на ринку, де він стає товаром.

Корисність, або натурально-речова сторона продукту, визначається певним фізичним, хімічними, біологічними, механічними його характеристиками, відповідністю духовним і соціальним запитам людей, якісними параметрами, їх доцільною сукупністю та певним співвідношенням, що й визначає можливості продукту у задоволенні матеріальних, духовних і соціальних потреб людини.

Цінність, або вартісна сторона продукту, визначається витратами виробничих факторів, які застосовувались при його створенні. Саме вони дозволяють порівнювати продукти і визначати кількісні пропорції їх обміну. Як правило, цінність продукту визначається через ціну, тобто через його грошову оцінку.

В економічній теорії стосовно вартості продукту сформувались два альтернативних підходи, які, розглядаючи її природу, по-різному трактуючи роль виробничих факторів у створенні вартості. Відповідно, вони по-різному визначають, що ж віднести до продукту виробництва. Центром проблеми при цьому стало питання про продуктивну і непродуктивну працю.

У відповідності із звужувальним підходом, що грунтується на марксистському уявленні про економічну природу вартості і продукту, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори – капітал, земля, підприємницькі здібності – участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт – речі і матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто продукту не створює. Згідно з цими поглядами, продукт створюється виключно у сфері нематеріальних послуг, де застосовується непродуктивна праця, що не утворює вартості.


 
Загрузка...