REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Культурологія, Етика, Естетика → Любов – основа взаємин між чоловіком і жінкою

Реферат

Тема:

Любов – основа взаємин між чоловікомі жінкою

І. Гімн про любов: Любов над усе!

"Коли я говорю мовами людськими й ангельськими та любові не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці і усe знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не заздриться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься від гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не припиняється!". 1Корин.: 13: 1-8.

У філософсько-релігійних поетичних розміркуваннях апостола Павла йдеться про один із найскладніших феноменів людського буття — любов.

Що таке любов? Чи це інтенсивне вираження симпатії, чи щось зовсім од неї відмінне? Що значить любити? Які потреби реалізує людина в любові? Яку любов можна назвати зрілою? Ці та подібні запитання впродовж: віків ставили не лише закохані, а й поети, філософи, а згодом і соціальні психологи. Незважаючи на постійний інтерес до дослідження феномену любові, її визначення, механізм розгортання, функції, які вона виконує, залишаються не до кінця зрозумілими. Адже любов є не унітарним, одновимірним станом, а швидше складним багатоликим феноменом, що має місце у максимально широкому діапазоні людських взаємин.

Ми говоримо про любов, коли описуємо почуття матері до дитини, любов'ю називаємо зв'язок між закоханими, цей самий термін вживаємо для характеристики ставлення до праці, природи, батьківщини.

Отже, не слід шукати єдиного визначення любові. Немає ліку сторінкам, присвяченим її дослідженню, та, зрештою, вона залишається такою таємничою та розмаїтою, що щоразу як уперше закохані услід за поетом повторюють: "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання!"

цінує, наділена зовнішністю, яка їй завжди подобається... Таким чином, одна людина впізнає в іншій свою міфологічну половинку. Любовне єднання людей стає злиттям цих двох половинок і здобуванням родиною жаданої цілісності і гармонії. Це почуття дуже піднесене й надихаюче, злиття двох в одному, надіндивідуальному, є одним із неодмінних ідеалів палкої любові.

"Любити — означає жити життям того, кого люби" — так висловлювався про сутність любові Ям. толстой. Межа між "Я" і "Ти" крок, за кроком долається в любові.

Навіть статева любов, що вважається найпростішою і найприземленішою, неможлива без глибокого діалогізму. Інтимні подробиці плотського начала людського буття розкриваються в любові як в сексуальній насолоді: відчуття запахів, дотиків до шкіри, лагідні обійми — є не просто тілесними контактами, а радше тілесним діалогом, що уможливлює розширення чуттєвої зони одного з партнерів "через іншого: і мої руки стають твоїми руками, мій подих — твоїм, і те, що чую я, — чуєш ти, те, що бачиш ти, — постає перед зором моїм. Переживання стосунків між "Я" і "Ти" в любові пов'язане з подоланням межі між ними і виходом обох на вищий рівень духовності любові. У духовних різновидах любові "Я" і "Ти" особливо прагнуть відчувати найпотаємніші нюанси душі одне одного, знати найпотаємніші думки і переживання, жити життям одне одного так, що біль одного стає болем іншого, радість одного стає радістю обох. Це прагнення до відкритості і правдивості. Саме через це нерідко буває так, що найбільше вражає душу саме слово їй вчинок коханого і те, що людина вибачила б будь-кому іншому, не вибачає душі найріднішій. Ця вразливість нерідко спричиняє розчарування, конфлікти, непорозуміння.

ІІ. Любов — це не обов'язок. Любов є вільним вибором і змусити будь-кого любити неможливо. Утім, зріла любов є відповідальною і породжує обов'язок. Перефразовуючи Антуана де Сент-Екзюпері, який писав: "Ми відповідаємо за тих, кого приручили". Можна сказати: ми відповідаємо за тих, кого любимо. Коли минає любов-пристрасть, її місце посідає любов-повага і любов-дружба.

Любові притаманні некерованість, здатність до ризику. Любов кидає виклик нормі, усередненості, регламентації. Вона прагне бути космічною, безмежною, не мати жодних пут, розвиватися поза всякими правилами. Та період романтичної любові проходить, закохані стикаються з тим, що любов не може довго існувати поза здоровим глуздом, обов'язком, відповідальністю, розрахунком. У цьому потенційний трагізм любові.

З одного боку, любов є почуття самовіддане, жертовне, щире і безпосереднє, з іншого — воно не може залишатися лише таким у нормативному соціальному середовищі. Глибока, духовно багата особистість приймає цей трагізм, який слугує для її любові випробуванням і утвердженням. Турботи й обов'язки, то їх привносят!, сірі будні подружнього життя, тиск неприємних подій та життєвих скрут не вбивають приязного ставлення подружжя одне до одного, до дітей, до сімейного вогнища. Любов у цьому разі є великою працею душі.

ІІІ. Неправильно було б думати, ніби любов двох людей сама собою гарантує гармонію і щастя у шлюбі. Сімейні стосунки — неоднозначні та суперечливі, а шлях до родинного щастя сповнений терпіння і праці.

Про що слід пам'ятати, аби подружнє життя приносило радість?

1. Прагнучи злиття, не забувайте залишати одне одному зону свободи дії.

Люди, що люблять одне одного, прагнуть злитись у єднанні, розчинитись одне в одному. Адже з часом з'являються чинники, що спонукають до найтіснішої взаємодії подружжя — облаштування сімейного життя, народження і виховання дітей, спільне ведення господарства.

Утім слід пам'ятати, що потреба у зближенні, у подоланні відмінностей між "Я" та "Ти" має допустиму межу.

Ще існують і протилежно спрямовані сили — потреби в автономії, у збереженні зони свободи кожного з подружжя. Вступивши у шлюбні стосунки, дружина і чоловік не перестають бути членами інших соціальних груп — родини, у якій вони зросли, дружньої компанії, колег по роботі... У цих групах вони продовжують грати різні, більш чи менш значущі ролі. Роль чоловіка чи дружини не може і не повинна витіснити всі інші.

Залежно від того, наскільки задоволені будуть чоловік і дружина новою розстановкою їх ролей, залежить гармонія подружнього життя. Трапляється, що саме вимога до одного з членів подружжя реалізувати своє життя в межах сім'ї стає причиною розпаду шлюбу. Сучасна дружина не хоче бути лише матір'ю і домогосподаркою. Вона бачить себе у навчанні, професійному самоствердженні. А сучасний чоловік живе не лише задля фінансового добробуту сім'ї — він робить кар'єру, відпочиває, подорожує, має хобі...

2. Лише взаємодоповнюючі частки можуть скласти ціле.

Коли сімейне життя не складається, і подружжя приймає рішення розірвати шлюб, частіше всього це мотивується так — "не зійшлися характерами".

Звісно, кожна людина особлива. Потенційно інакшими одне щодо одного є й найбільш люблячі чоловік і дружина. Коли, приміром, один із них полюбляє веселу, гамірну компанію, інший прагне усамітнитись; коли один організований і дисциплінований, інший усе робить спонтанно, імпульсивно; . один звик керувати, брати на себе відповідальність, інший — пасивно наслідувати когось, піддавшись навіюванню...

Індивідуально-особистісні риси чоловіка і дружини мають значення для створення гармонійних стосунків. Але вже з самого початку слід знати, що коли б Він і Вона були абсолютно однаковими, шлюб, певно, тривкішим не став. Для щасливого сімейного життя вони мусять бути різними, а отже, завжди цікавими одне для одного, завжди трішки таємничими і не до кінця збагненними.

Мудрість подружжя полягає не в тому, аби уподібнити чи підпорядкувати собі іншого, нав'язати йому


 
Загрузка...