REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів




придбали масовий характер, об`єднуясь з рухами по захисту громадянських прав, етнічних меншінств, жіночим, пацифістським, самоврядування та іншими.
З виникненням глобальних проблем посилилось протистояння між промисловою Північчю і аграрним Півднем планети, між індустріально розвинутими та розвиваючими країнами, між національними державами і транснаціональними корпораціями.
Докладно розглядається динаміка взаємозв`язків чотирьох головних сил, формируючих реальну екологічну політику України: екологічний авангард (його ядро - научна та гуманітарна інтелігенція), держава (її федеральні та регіональні структури), "робітники" (насамперед у ресурсодобудівних галузях) і "жителі", тобто групи місцевого населення, які відстоюють своє право на здорове та безпечне середовище свого безпосереднього мешкання.
Парадігми стратегій виживання людства в сучасних умовах.

Тема 7. Соціальні агенти екологічної діяльності

Соціальними агентами з`являються екологічні рухи і партії, групи громадянських ініціатив, неурядові екологічні організації, а також "групи екологічного інтересу" у різних верствах і на різних рівнях соціальної структури суспільства.
Стимули до появи ціх агентів різні: реакція на ризок або його погрозу (наприклад, боязнь "екологічної експропріації"); економічний або політичний інтерес, одягнений у екологічну форму; прихільність екологічним цінностям або зелений ідеології і багато які інши. Як і в іншіх соціальних рухах, у екологічному є союзніки, "підтримуючи" і попутники, з мотивами, дуже далекими від власне екологічних.
Історично зелений рух минув три стадії розвитку: природоохоронну, середовозахисну і власне екологічну, орієнтовану на реалізацію нової екологічної парадігми. Члени руху, рекрутуються із різних верств суспільства, звичайно він складається з осіб середнього достатку, освічених, з деякою кількісною перевагою жінок. Політичний спектр "зелених" широк: від прихильників "глибокої екології" (О. Наєс) та екоанархістів (М. Бунчін, С. Фомічов) до державників та націонал-патріотов. Увесь спектр цих колективних діянь міститься між двома полюсами - орієнтованних на владу і на самоідентифікацію (Д. Рухт). У нинішніх українських умовах з`явився третий тип - орієнтованний на виживання, коли рух мобілізує ресурси і функціонує у цілях самозбереження.
Головним структурним елементом руху являється його "організіція-носій", яка володіє різноманітними горизонтальними зв`язками з периферійними групами і здатна мобілізувати інтелектуальні та матеріальні ресурси для відтворення руху.
Докладно освітлюються структура і засоби мобілізації ресурсів руху, процеси його структурної диференціації (групи консерваціоністів, альтернативістів, екополітиків і так далі), засоби підтримки стійкості руху у мінливому контексту.
Для українського студента особливо важливим будуть питання взаємин руху з державою, населенням, органами місцевої влади, з родинними соціальними рухами (самоврядування, житловим, рухом у захист прав споживачів) і іншими агентами громадянського суспільства, що формується в країні.
Тема завершується характеристикою типа (конвенціональні, неконвенціональні) і репертуару форм колективного соціального діяння, практикуємих українськими, російськими та іншими екологічними рухами.

Тема 8. Методологія екологічних конфліктів

У соціології конфлікт звичайно трактується як стимул та форма соціального розвитку. Предметом конфлікту можуть бути влада, соціальний статус, цінності, ідеологія, рівень матеріального добробуту. Конфлікт - тимчасове становище, згода - норма (Г. Спенсер, М. Вебер, Ф. Теніс, Г. Зимель та інши).
З точки зору екології, екологічної діяльності, соціально-екологічні конфлікти існували здавна, передусім у формі боротьби за ресурси та життєвий простір. Міжусобні та колоніальні війни, місцеві етнічні конфлікти, завойовницькі походи та боротьба за владу у сучасному суспільстві - усі ці конфлікти мають ресурсну підоснову.
Згодом боротьба за ресурси набирала усе більш соціально та культурно опосереднений характер. Ідеологічна боротьба, статусні і цінностні конфлікти завжди мали ресурсний "обертон", тільки тепер дефіцитом могла бути вже не тільки земля чи вихід до моря, а знання про запаси стратегічних ресурсів, про соціально або технічно освоєний простір, про геополітичні плани чи рискогенні зони. Нарешті, даний тип конфлікту може бути сконструйован чисто соціальними засобами, з використанням лідеров громадської думки і засобів масової інформації. Прикладом може служити змінювання рівня соціально припустимого риску, провокуване цими засобами (нафтовий термінал у районі Одеси).
Екологічні конфлікти носять постійний і наростаючий характер, оскільки їх "вирішування" сьогодні завжди здійснюється за рахунок природи (шляхом перенесення забруднюючих підприємств в інше місце, через те що знищення відходів потребує витрати енергії, особливо якщо мова йде про схов або перероблення радіоактивних чи високотоксичних відходів). Через те що несуча здібність екосистеми обмежена, то кожний крок її зменшення здатний викликати соціальні конфлікти.
Типовими формами розглядаємого конфлікту з`являються: теріторіальне товариство - місцева влада, завод - місто, держава - екологічні рухі і партії; значні і міждержавні конфлікти (кінофільм "Спрут-4", Молдавська трагедія, Чорнобильска драма).
На Україні, наприклад, сьогодні наростає полярізація на екологічно благополучні регіони і зони екологічного лиха.
Докладно розглядаються форми громадської участі у вирішуванні конфліктів: від "слабких" (бути поінформуванними, мати право голосу) до "сильних" (впливати на екополітичний процес або навіть контролювати його).

Тема 9. Глобальні екологічні сітки та солідарності

Трансмежовий перенос забруднень, міждержавні екологічні конфлікти, формування міждержавних союзів (Європейське товариство, НАТО, АСЕАН), посиленнння активності транснаціональних корпорацій - усі ці процеси стимулювали інтеграцію національних та регіональних проекологічних сил і сітку глобального екологічного товариства.
На прикладах інтернаціональних зелених організацій-лідерів (ГРІНПІС, "Друзі Землі", "Земля перш за все!", Соціально-екологічна спілка) розглядаються структура і форми соціальної дії міжнародних екологічних організацій. Фактично, в їх лиці ми маємо справу з феноменом глобалізації громадянського суспільства, яке висуває принципи і пріоритети нового світового економічного та політичного порядку, альтернативні існуючим. З соціального-філосовської точки зору, формування глобального "зеленого братства" є початок практичної реалізації ідеї Ноосфери. Одночасно утілюються у життя керівний принцип колективного діяння зелених: "Думати глобально, діяти локально".
Використовуючи матеріали про діяльність Європейської спілки зелених, у котру усе тісніше інтегруються і українські екоактивісти, висловлюються потенціальні можливості такої транснаціональної кооперації: взаємне навчання, особливо способам мобілізації ресурсів; обмін ресурсами чи їх об`єднання з метою виявлення тиску на міжнародні політичні інститути


 
Загрузка...