REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів




багаторазово опосередувані - міською та сільською культурою, політичним режимом, місцевими звичаями та умовами. Істотно, що названі типи культур не тільки беруться на озброєння різними соціальними силами, але й виступають як орієнтири екологічної політики. Водночас ці типи служать ідеологічною основою і моральним виправданням дій зелених партій та рухів.
Тема завершується характеристикою стану екологічної культури в сучасній Україні.

Тема 16. Соціальні основи екологічної політики

Отакими з`являються сформовані стереотипи індивідуальної та групової взаємодії із середовищем мешкання, тобто норми "природного права", які значно відрізняються від юридичних норм: громадянські права населення (наприклад, "право знати", бути інформованим про стан навколишнього людину середовища); дослідження, що безпосередньо обслуговують законотворчий процес (виявлення сфер соціальної практики, що потребують правового регулювання соціальних наслідків функціонування природоохоронного законодавства) і, нарешті, соціологічний аналіз власне екополітичних процесів (розміщення соціальних сил, конфліктів, форм суспільної участі, каналів інституціоналізації екологічних вимагань неселення).
З методологічної точки зору, екополітика спрямована на економічні, соціальні і культурні змінення, необхідні для виживання людства та збереження природи. Фундаментальним орієнтром екополітики виявляється НЕП, а основоположною концепцієй - концєпція суспільства риску. Далі розглядаються принципи, інститути та форми соціальної дії, котри забезпечують реалізацію правових норм на різних етапах розвитку українського суспільства та держави, включаючи сучасний період.
Дається методологічна характеристика екополітичних стратегій: технократичної (вирішення екологічних проблем на основі розвітку науки і технологій), утилітаристської (принцип "ліквідації наслідків"), ліберальної (ринкові відношення але "природний" регулятор взаімодії суспільства і природи), планово-централізованої та інших.
Осблива увага приділяється екополітичним стратегіям, практикуємим українськими і зарубіжними суб`єктами громадянського суспільства - зеленими рухами та партіями, органами місцевого самоврядування, громадянськими ініціативами (стратегії: альтернативна, опозиційна, "регіоналізації", політичного комиромісу, "стратегія можливостей", участі і інши (О. Яницький, 1995).
Тема завершується аналізом "структури політичних можливостей" (С. Тероу, 1988), тобто ключових загальнополітичних умов, котри визначають можливості реалізації тієї чи іншої екополітичної стратегії, насамперед, на Україні.

Тема 17. "Тривалий розвиток": соціальна суть екологічної доктрини

Глобалізація економічних процесів та екологічної кризи, зв`язок між зростанням населення Землі, полярізацією бідності і багатства і станом навколишнього середовища примусили лідерів світового товариства висунути у середині 1980-х років доктрину "тривалого розвитку", накреслити механізми її реалізції на національному, континентальному і глобальному рівнях (доклад комісії Г. Брундтланд).
Суть доктрини - сполучення процесів економічного розвитку і збереження середовища мешкання в інтересах сучасного та майбутнього поколінь. Економічний зміст - стабільний розвиток виробництва з використанням тільки поновлюванних ресурсів та низьким рівнем генерування рисків (А. Харел, В. Кінгсбері, 1992). Соціальна суть доктрини - перерозподіл влади, багатства та ресурсів з метою вирівнювання рівней розвитку Півночі і Півдня планети. Фактично, мова йде про новий, більш високий рівень регулювання світового економічного та соціального порядку.
Зокрема, це означає: високий рівень довір`я та консенсусу, особливо між розвиненими та розвиваючими країнами; переміщення цілі про-екологічного розвитку на верх шкали національних пріоритетів; новий рівень міжкраїнової кооперації і солідарності; розширення повноважень органів наднаціонального контролю і, отже, утрата частини національних суверенітетів; підвищення ролі існуючих і створення нових міжнародних інститутів, безпосередньо зв`язуючих планування розвитку і охорону середовища; координацію національних програм охорони середовища та розвитку.
Зрештою, "тривалий розвиток" є моральний і етичний імператив, оскільки об`єднує головні турботи людства: безпеку, охорону середовища, демократію, економічний прогрес, міжнародне співробітництво та краще життя для майбутніх поколінь.
Заключна частина присвячена співвідношенням ролей держави, громадянського суспільства і безпосередньо населення у разроблені та реалізації концепції; співвідношенню екологічних її цілей з економічними і політичними; ролі України як суб`єкту підтримки стабільності на глобальному рівні.

Тема 18. Екологічна модернізація

У високомодернізованих суспільствах з розвиненими демократичним інститутами і високим рівнем консенсусу між основними агентами соціальних змінень можливий інший шлях про-екологічної переорієнтації суспільства, котрий одержав назву екологічної модернізації (А. Мол, Г. Спааргерен, з опорою на роботу Е.Гіденса, О. Віллє, Дж. Хубера і М. Яничке).
Суть концепції - у поступовій трансформації насамперед індустрії, а також інших систем та інститутів суспільства у відповідності з екологічними критеріями без радикальної перебудови суспільства. Екомодернізація, уважають автори концепції, не зачепить існуючих відносин власності і сфокусована на удосконалюванні організаційних структур виробництва та споживання. Мета екомодернізації: на основі суспільной згоди ("договору") вбудувати екологічні обмежувачи у функціонування ринкової економіки.
Основним агентом подібної реструктурізації зўявляється приватне підприємництво, а також держава та інвайронментальні рухи, однак ідеологія та соціальні функції останніх міняються. Держава стає партнером приватного бізнесу і зеленого руху, відмовляясь від директивного бюрократичного регулювання. Її головне завдання - створити сприятливе середовище для про-екологічної діяльності бізнесу, стимулювати його самоорганізацію. Зелені відмовляються від політичної конфронтації і переходять до прямого співробітництва з економічними суб`єктами, беруть участь у прийнятті рішень відносно стимулів і обмежень, котри торкаються виробництва, а також у розробленні довгострокових програм економічних реформ.
Наука як соціальний інститут не тільки грає провідну роль у екологічної модернізації виробництва, але бере участь у виробленні способів підтримки "екологічного консенсусу" шляхом відкритого і рівноправного діалогу з усіма агентами процесу екомодернізації, которими з`являються приватне підприємництво, а також держава та інвайронментальні рухи.
Тема завершується оцінкою пристосування даної концепції в умовах "переходних суспільств".




 
Загрузка...