REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Історія України → Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського

: „Політична та громадська діяльність

Михайла Грушевського"

План

  • Життєвий шлях Михайла Грушевського.

  • Політика України.

  • Центральна Рада на шляху боротьби.

  • Формування української народності.

  • Ув'язнення Грушевського.

  • М.Грушевський стає президентом.

  • Загибель М.С.Грушевського.

  • Історіографічні погляди політичного діяча.

    М.С.Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у Холмі (нині – Республіка Польща ) в сім'ї вчителя.

    Український буржуазний історик, один з головних лідерів українського буржуазно-націоналістичного руху. В 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. На формування політичних і наукових поглядів Грушевського великий вплив мала ідеалістична, націоналістична концепція В.Б.Антоновича. В 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії Львівського університету, де читав курс історії України. З 1897 – голова Наукового товариства імені Шевченка, редактор „Записок" товариства. На початку громадсько-політичної діяльності Грушевськго – активний член київської „Громади", 1899 – один з організаторів національно-демократичної партії в Галичині. Під час революції в Росії 1905-1907 рр. засуджував революційні селянські повстання, виступав за буржуазну автономію України. з 1908 р., після переїзду в Київ, увійшов до керівництва Товариства українських поступовців. У роки І світової війни – прибічник німецької орієнтації.

    В березні 1917 року примкнув до Української партії соціалістів – революціонерів і очолив буржуазно-націоналістичну Центральну раду, яка в жовтні 1917 р. стала на шлях відкритої боротьби проти влади Рад, закликала на Україну німецьких інтервентів. На початку 1919 р. емігрував до Австрії. Створив у Відні український соціологічний інститут – ідеологічний центр української контрреволюційної інтеграції. Остаточна поразка націоналістичної контрреволюції змусила Грушевського перейти на позиції зміновіхівства. Після кількох звернень до Українського Радянського уряду, в яких Грушевський засуджував свою контрреволюційну діяльність, ВУЦВК 1924 був обраний академіком АН СРСР. З 1930 р. працював у Москві. Грушевський вперше в українській буржуазній історіографії створив зведену працю з історії України до середини 17 ст. Його головні історичні праці: „Історія України - Руси" (т. 1 – 10 в 13 кн., 1898 – 1936; в ній використав великий документальний матеріал, виявлений в архівах Росії, Швеції, Польщі та ін. країн), „Нарис історії українського народу" (1904), „Ілюстрована історія України" (1911), „Початки громадянства" (1921), „Історія української літератури" (т. 1-5, 1923 - 1927).

    Наукове значення праць Грушевського обмежене тенденційністю в доборі й узагальненні фактів, націоналістичною інтерпретацією джерел Грушевського вороже ставиться до марксизму. Грушевський вважав національну проблему головною в історії, твердив, що національні інтереси вищі за класові, а класова боротьба заважає боротьбі за національні інтереси. Пропагуючи націоналістичну територію „єдиного потоку", Грушевський зображає українську націю безкласовою, безбуржуазною, в якій, мовляв, не було експлуататорських класів і місця для касової боротьби. Заперечував наявність українського пролетаріату і його керівну роль у суспільно-політичному житті. Протиставляв український народ російському, ігнорував їхню історичну близькість, великодержавну політику царизму зображував як політику російського народу. Формування української народності відносив не до 14-15 ст., а до 4 ст. і твердив, що київська Русь належить тільки історії України і не була спільною колискою українського, російського і білоруського народностей. Засуджував політику возз'єднання України з Росією Б.Хмельницького і вихваляв І. Виговського та І.Мазепу, які намагалися відірвати Україну від Росії. Після повернення з еміграції почав приділяти більше уваги історії класової боротьби, але залишився на націоналістичних позиціях. Буржуазно-націоналістична концепція Грушевського й досі використовується за кордоном реакційними буржуазними істориками і українськими націоналістами.

    Політична діяльність Грушевського почалася в Галичині (він був одним із засновників Національно-Демократичної Партії, з якою незабаром розійшовся), але особливо розгорнулася на Центральній Україні після революції 1905 – 1906 Грушевський заснував у Петербурзі „Украинський Вестник", що став органом Української Громади в Державній Думі. Як загальновизнаний лідер українства, він став на чолі ТУП, що об'єднало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Грушевський визначився як першорядний публіцист, друкуючи свої статті на актуальні теми українського й міжнародного політичного життя і різних українських (гол., в „ЛНВ і в „Украинской Жизни") та російських виданнях і окремими збірками: „З біжучої хвилі" (1906), „Освобождение России и украинский вопрос" (1907), „Наша політика" (1911), „Вільна Україна" (1917) й ін.

    У зв'язку з новими можливостями української культури і політичної праці після 1905 р., Г переніс свою діяльність до Києва, продовжуючи там (з 1907) вид. „ЛНВ" й очолюючи (1908) ново засноване Українське Наукове Товариство, яке видавало свої „Записки 1 (з 1914) іст. квартальник „Україна".

    Під час першої світової війни, коли почалися нові нагінки російського уряду на українців, Грушевський восени 1914 р. був заарештований і, після понад 2-місячного ув'язнення в Києві, був засланий спершу до Симбірську, а незабаром переведений до Казані, пізніше до Москви, де перебував до революції 1917,


  •  
    Загрузка...