REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Інформатика, комп'ютери, програмування → Географія світової комп’ютерно-інформаційної системи Інтернет

"Інтернету"). Ми поступово призвичаїлись до близьких серцю і розуму сайтів, своїх же каталогів та лічильників. Безкоштовна пошта, що географічно міститься в Києві, а не в Москві чи Петербурзі, доказує свої переваги. На сьогодні кількість наших відвідин російської "Інтернет"-зони впала до 25-35%. [10].

Можна сказати, цього моменту чекали, й істотне зниження числа відвідань українцями російської зони стало умовним сигналом до дії.

При цьому виважена і перевірена на власному ринку стратегія давала росіянам значні переваги перед тими ж американцями. Останнім доводилося приміряти на українську мережу схеми і формули західного "Інтернет"-бізнесу, що, як правило, різняться як небо і земля. Російським інвесторам "АВАН-ПОРТ" пощастило обійтись меншою кров'ю, адже їхній веб-холдинг будувався із уже готових і розкручених сайтів.

Лише один згаданий вище KIEV-JOB.com.ua (відтепер – "AJOB") приніс новонародженому кілька тисяч відвідань щодня.

Ситуація в Україні виглядає таким чином - співвідношення між кількістю ресурсів та кількістю користувачів залишається досить високим.

Невтримний інтернетівський "романтизм" українських користувачів з нескінченними розмовами навколо того, "як підключитися" і "де що шукати" ще кілька років тому зіштовхнувся з жорстокою реальністю: виявляється, в "Інтернеті" є багато сайтів, у яких пропонуються різного роду послуги. Але платні.

Для західних громадян покупка у віртуальних магазинах починаючи від ювелірних прикрас і завершуючи автомобілями, так саме звичні, як для нас походи на колгоспний базар.

Визначити українського користувача платних послуг в "Інтернеті" не важко: це нечисленні покупці різного роду інформаційних послуг і програмного забезпечення, тобто тих продуктів, без яких "ніяк не можна", якщо хочеш іти в ногу із сучасними інформаційними технологіями. [11].

Сьогодні в Україні до транзакцій, які найбільш практикуються через "Інтернет", можна додати оплату членства в наукових товариствах і асоціаціях і покупки в електронній бібліотеці. Українські користувачі, зіткнувшись з дев'ятим валом "інформаційного сміття", досі не підозрюють, що цей потік несе потенційні кошти, яких нам так не вистачає.

Мало хто з'ясовує питання "комерційного начиння" та "економічної віддачі", але ж весь "хрещений світ" давно зрозумів, що важливий не сам "Інтернет", а його економічно цінний зміст. З бізнесменами легше. У більшості своїй вони чудово розуміють, що треба розміщувати в "Інтернеті" відомості про свої товари та послуги чи про інвестиційні об'єкти, чи щось інше, що може сподобатися потенційному покупцю.

Можна з упевненістю говорити, що всі більш-менш серйозні суб'єкти підприємницької діяльності в Україні, компанії чи банки, мають свою www демонстраційну сторінку в "Інтернеті".

Запитання "на засипку" для пересічного громадянина України: "Чи існує правова підтримка надання товарів та послуг з допомогою електронної комерції?" І як провести оплату всіх цих товарів (книг і вина) з України, де гарантії їх отримання? Узагалі-то система оплати через "Інтернет" проста до наївності: у вас запитають або номер вашого банківського рахунка, або дані вашої кредитної картки. Відкрити рахунок у зарубіжному банку українському громадянину просто неможливо. Оплатити покупку зі свого валютного рахунка можна. Але не більше 1 тис. доларів на місяць (або не більше 4 тисяч доларів на рік), і то при пред'явленні документа (контракту), який це підтверджує. Взагалі-то інструкція НБУ "Правил переказу іноземної валюти за межі України на рахунок особистих коштів фізичними особами - резидентами і нерезидентами" №245 від 10.04.1997 року не забороняє, але й не описує процедури покупки через "Інтернет". Залишається лише пластикова картка. [3]

Алe якщо є віртуальний магазин, віртуальна бібліотека, то чому ж не бути віртуальній картці? "Віртуальну" картку на базі міжнародної платіжної системи VISA запропонував своїм клієнтам КБ "Приватбанк". "Інтернет-картка" замінює звичайну міжнародну пластикову картку при оплаті послуг і товарів через мережу "Інтернет", здійсненні поштових/телефонних замовлень, оплаті регулярних платежів. Власнику картки просто необхідно в полі запиту "номер картки" внести номер своєї картки і відправити запит. Якщо на рахунку є необхідна сума, запит буде виконаний, а сума замовлень буде автоматично списана з рахунку клієнта. При використанні "Інтернет-картки" для здійснення регулярних платежів власник картки заповнює доручення на самостійне списання підприємством, яке надає послуги регулярних платежів, з його рахунку. Ковальов Вадим Леонідович, начальник департаменту пластикових карток КБ "Приватбанк": "Інтернет-картка" має всі атрибути картки звичайної: клієнт укладає з банком відповідну угоду з відкриття й обслуговування цільового карткового рахунку, йому відкривається цільовий картковий рахунок, а його картці присвоюється номер відповідно до стандартів міжнародної платіжної системи VISA. Проте сама картка не випускається, а клієнту просто повідомляється номер його "віртуальної картки". [3].

Звичайно, за цією карткою неможливо зняти готівку в банкоматі, а також обслуговуватись у торгово-сервісній мережі. "Віртуальна картка" несе досить вузьке функціональне навантаження - здійснення платежів через "Інтернет". Але саме завдяки цьому тарифи на відкриття і обслуговування "Інтернет-картки" набагато нижчі порівняно із звичайною пластиковою карткою.

Свого часу вельми популярним був вислів, що хтось там увійшов в "Інтернет" і не повернувся. Після зникнення Георгія Гонгадзе цей колися дотепний жарт набув фатального відтінку - українських журналістів викрадають з "Інтернету" (інший варіант - зникають в "Інтернеті"). Гонгадзе зник, будучи редактором Інтернет-проекту "Українська правда". Він зник звідти, звідки в Україні ще ніхто не зникав. Його неможливо буде знайти, не відповівши спочатку на запитання, навіщо Гія ввійшов в "Інтернет", що він там шукав і знайшов. Це не гра слів та понять. Це - пароль та логін для входу в систему. [9].

Реальний поштовх для розвитку української журналістики в "Інтернеті" дали минулорічні президентські вибори. Амбіційним дядькам свої послуги запропонували малоамбітні молодики, чий інтернетівський сенс життя зводився до цього основним чином до пошуку в мережі нових анекдотів, "шарових" комп'ютерних програм, порнографії тощо. До 1999-го вітчизняних інформаційних Інтернет-ресурсів, орієнтованих насамперед на нашого читача (користувача) фактично не було. Ті, які існували, не надавали чогось ексклюзивного, особливого, притаманного для "Інтернету". "Голод" доводилося вгамовувати через всюдисущу Росію. Аж раптом вибух – з'являється півтора десятка сайтів із промовистими назвами. Політики заводять власні сторінки, проводять у мережі конференції, неофіційно борються за звання "найінтернетізованішого" політика. "Переміг" у цьому неофіційному заліку, Євген Марчук. (Цікава деталь: переможець виборів Леонід Кучма свою веб-сторінку www.kuchma.com відкрив уже після виборів і


 
Загрузка...