REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Інформатика, комп'ютери, програмування → Роль веб-технологій у розвитку інформаційних систем

Канади зіштовхнулись у справі компанії Braintech Inc. (Ванкувер, Канада), що вела свої справи у штаті Техас, проти Джона Костюка (John Kostiuk). Торік навесні канадська апеляційна інстанція суду відмовилася визнати рішення суду штату Техас у справі про дифамації та заявила, що юрисдикція США не поширюється на інформаційний простір Канади, де було організовано ресурс відповідача. Тож багато країн почали активно працювати над створенням законодавства, що регулюватиме відносини в Інтернеті.

У Канаді підготовлено доповідь "Кіберпростір — не антитериторія закону". У ній розглядаються проблеми, пов'язані з кримінальною та цивільною відповідальністю, яка виникає під час роботи в Інтернеті, як користувачів, так і постачальників змісту й інформаційних послуг. У контексті канадського кримінального кодексу розглянуто такі дії в Інтернеті, як передача непристойних, образливих повідомлень, дитячої порнографії, порушення прав на торговельні марки. Крім того, розглянуто випадки настання цивільної відповідальності в результаті дій в Інтернеті, які ведуть до дифамації, шкодять репутації, порушують таємницю приватного життя, є зловживанням або розповсюдженням недостовірної інформації, розголошують таємні дані, кваліфікуються як недобросовісна конкуренція.

Цікава ситуація склалась у США. З одного боку, офіційні органи підкреслюють необхідність обмеження державного втручання в Інтернет. Саме обмеженим втручанням у розвиток Інтернету держави пояснюється його швидкий розвиток. А з другого боку, Конгрес США вже ухвалив або розглядає понад десяток законопроектів, які стосуються Інтернету (бібліотека Конгресу — http://thomas.loc.gov). Проект закону про захист персональної інформації в Інтернеті передбачає заборону для федеральних відомств доступу до конфіденційних записів про індивідів через Інтернет. Проект закону про сімейний доступ до Інтернету спрямовано на забезпечення батьків засобами контролю змісту, до якого мають доступ їхні діти через Інтернет. Провайдери послуг Інтернету повинні надавати програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати такий контроль. Заборону використовувати Інтернет для азартних ігор, укладання парі, проведення лотерей та інших способів вилучення грошей у населення передбачає законопроект "Про заборону азартних ігор в Інтернеті".

Ради справедливості слід зазначити, що існують і спроби реалізувати методи саморегуляції в Інтернеті, приміром у Канаді, у Франції.

Перед нашою юридичною системою стоїть дуже важливе завдання — розробити систему національного законодавства в царині відносин у глобальному інформаційному просторі, яке необхідно максимально гармонізувати з зароджуваним міжнародним законодавством. Це нормативно-правові акти, що встановлюють юридичний статус електронного документа, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, регулюють особливості авторського права, економічних відносин в умовах мережних технологій, установлюють відповідальність за комп'ютерні злочини тощо. А перед інтернет-співтовариством, зокрема перед створеними асоціаціями, стоїть завдання осмислити нинішню ситуацію, опрацювати пропозиції щодо формування такої правової політики у сфері Інтернету, яка створювала б максимально комфортні умови і для розвитку мережі в Україні, і для її користувачів.

Насамперед потрібно говорити про гарантію права користування Інтернетом. Відповідно до статті 34 Конституції України, юридично нікого не можна обмежувати в доступі до Інтернету. Але такі гарантії повинні підкріплюватися реальними практичними можливостями.

Про моніторинг в Інтернеті

Дискусії навколо моніторингу в Інтернеті вельми поширені не тільки в нас, а й в інших країнах. Спонукає до них побоювання, що правоохоронні органи здійснюватимуть тотальний контроль над змістом інформаційних потоків в Інтернеті. На мій погляд, передусім необхідно відповісти на запитання: чи потрібен принципово моніторинг як засіб, що потенційно дозволяє визначити відправника тієї чи тієї інформації або користувача, котрий зробив ту чи ту дію в Інтернеті. Відповідь очевидна. Потрібен. Підтвердження цього — численні приклади мережної комп'ютерної злочинності, зокрема діяльність хакерів, осіб, які поширюють руйнівні комп'ютерні віруси, розповсюджують протиправну інформацію. Для їх виявлення необхідно вживати відповідних слідчих заходів, а це можливо за наявності системи моніторингу.

Інший аспект цієї проблеми — регламентація роботи з системою моніторингу. Така регламентація може існувати лише на законодавчій основі, а самі дії щодо проведення моніторингу стосовно конкретних осіб чи дій мають бути санкціоновані відповідно до законодавства.

Про статус ЗМІ в Інтернеті

Дискусійне питання — визначення статусу ЗМІ в Інтернеті. Формування електронних аналогів друкованого засобу масової інформації в Інтернеті практично врегульовано частиною третьою ст.1 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні": "Вказані в частинах першій і другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні й відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України". Справді, розширене тлумачення цієї статті дозволяє зарахувати до інших носіїв інформації й Інтернет.

Набагато складніше питання з виданнями, що виходять лише в електронному вигляді. Пряме застосування частини першої ст.1 цього закону ("У цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні й такі, які продовжуються, видання, що виходять під постійною назвою, із періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на основі свідоцтва про державну реєстрацію") дає формальну підставу зарахувати до ЗМІ усі веб-сайти. Це абсурдно. Певне, доцільно статус веб-сайта як ЗМІ визначати на основі добровільної реєстрації. Але водночас необхідно мати правову норму, яка дозволяє громадянам вимагати вилучення неправдивої інформації про них, розміщеної на будь-якому веб-сайті.

Замість висновку. Інформаційне суспільство, Інтернет — це не вигадка вчених, "просунутих" фахівців. Це та даність, та необхідність, яка рано чи пізно стане реальністю в кожній країні. Але від того, як скоро країна ввійде в цю фазу, залежить, чи вона сама генеруватиме продукцію й матиме з цього зиск, чи користуватиметься продукцією інших країн і стане "сировинним" придатком. Сировинним придатком у сенсі трудових ресурсів, мізків тощо. Мені здається, що тільки зусиллями державних органів інформаційне суспільство не побудувати. Його будує все суспільство, а для цього необхідно створити умови, необхідно, щоб суспільство усвідомило це.


 
Загрузка...