REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Міжнародні відносини, Міжнародна економіка → Інструменти зовнішньоторговельної політики. Економічні проблеми включення України в світове господарство. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні

обороту товарів та послуг до кінця поточного року очікується у сумі 38,1 млрд. дол. із зростанням на 3,7%, у тому числі експорт становитиме 20,6 млрд. дол. із зростанням на 3,9%, а імпорт - 17,5 млрд. дол. із зростанням на 3,4%. 16

За результатами року очікується позитивне сальдо торгівлі товарами та послугами обсягом 3,1 млрд. дол. (однак його досягнення буде пов'язано із підвищенням у II півріччі ставки за транзит по території України природного газу з Росії від 1,09 дол. за 1000 куб. м на 100 км до 1,46 дол.). 16

У II півріччі 2002 року прогнозувалося збільшення поставок зернових, рапсу, олійної продукції, що повинно забезпечуватися позитивною кон'юнктурою на світових ринках цих товарів та сезонним попитом. У цьому ж півріччі експорт товарів
АПК зріс на 7,5% порівняно з I півріччям 2002 року. 17

Експорт продукції машинобудівного комплексу (товарні групи 84 та 85) відзначається тенденцією деякої нестабільності, яка у другій половині 2002 р., і його збільшення за рік у цілому становитиме 5 - 5,5%. 17

Література 18

1. Інструменти зовнішньоторговельної політики

Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тільки ті політико-економічні інструменти, які призначені для цілеспрямованого безпосереднього впливу на зовнішньоекономічні операції. Вони можуть поділятися на торгово-політичні та валютно-політичні інструменти. До перших належать ті, які впливають на реальні характеристики міжнародного обміну товарами. Найважливішими торгово-політичними інструментами є мито, контингенти та інші нетарифні торгові обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям — формуванню державних доходів. Історично воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

  • для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

  • для коригування рівноваги платіжного балансу;

  • для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

  • для захисту вітчизняних робочих місць.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також безпосередній вплив за допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти — це кількісні і(або) вартісні обмеження ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

На практиці імпортні квоти мають більше значення, ніж експортне контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження призводять до підвищення ціни імпортних товарів, а користується цим експортер, одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет держави-імпортера.

Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються поняттям нетарифні торгові перешкоди. Контингенти є тільки формою нетарифних торгових перешкод, які виділяються разом з митом через їх гласність як інструмент державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших нетарифних торгових перешкод, які також уже давно використовуються як інструмент зовнішньоекономічної політики. На відміну від мита і контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш чи менш прихованій формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто вони є побічним наслідком заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів охорони здоров'я, безпеки чи охорони навколишнього середовища.

Найважливішими нетарифними торговими перешкодами поряд з кількісними обмеженнями виступають:

  • надання всіх видів субвенцій вітчизняним підприємствам та галузям економіки, що беруть участь у міжнародній конкуренції;

  • введення певного податкового регулювання на користь вітчизняних галузей економіки, які підпадають під вплив міжнародної конкуренції;

  • так звані технічні торгові перешкоди, які встановлюються через національні норми та інші технічні нормативи;

  • забезпечення переваг вітчизняним продавцям при розподілі державних замовлень;

  • встановлення правових нормативів, які перешкоджають торгівлі;

  • певні методи визначення митної вартості та митного оформлення, що відступають від міжнародних норм, наприклад адміністративні акти щодо ввізних документів, упаковки чи маркування.

Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають торгівлі, називають також адміністративними торговими перешкодами. Приховані нетарифні торгові перешкоди дійсні сьогодні для більшої частини світової торгівлі як найсуттєвіша перешкода для вільного товарообміну. Оскільки за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і контингенти як інструмент торгової політики значною мірою втратили своє значення, то приховані нетарифні торгові перешкоди залишаються єдиним інструментом впливу на торгівлю. Це явище дістало назву "неопротекціонізм".

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються національними законодавчими актами, міжнародними правилами і звичаями, а також спеціальними міжнародними угодами та різноманітними актами міжнародного права. Оформлення цього правового порядку на національному рівні та його формування на міжнародному рівні через укладання відповідних міжнародних угод і вступ до відповідних міжнародних організацій та договорів є також завданням зовнішньоекономічної політики.

2. Економічні проблеми включення України в світове господарство

Потрібні якісні зміни: збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій; відновлення присутності на традиційних ринках і розширення торгових плацдармів на нових напрямках; нарешті, удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Товарна структура українського експорту


 
Загрузка...