REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...


Білецького-Носенка "Зиновій Богдан Хмельницький" (1829). Другим значним твором, ближчим у часі до трилогії М. Старицького, був роман відомого польського епіка Генрі-ка Сенкевича "Вогнем і мечем", що публікувався у варшавській газеті "Слово" (1883—1884) і вийшов окремим виданням у 1884 році. Хмельниччина зображена в ньому з точки зору польської історіографії — з жахом і відчаєм, як "Божий суд", як страшна, неосяжна розумом кара. І на тлі апокаліптичних картин, які нібито віщували "близький Страшний суд", піднімалася виразно романтизована, овіяна містичним жахом "тисяч і тисяч, що гинули без скарг і поминання", постать полководця і гетьмана. "А з усіх цих крахів, смертей, стогонів, димів і пожеж виростала все вище і вище одна людина, ставала грізніше і грізніше, майже затуливши увесь світ білий й кидаючи тінь від моря до моря. Це був Богдан Хмельницький".

Трилогія М. Старицького синтезувала на новому історичному етапі і риси роману П. Білецького-Носенка (широкий історичний і побутовий фон, численні, старанно виписані реалії доби), і героїко-романтич-ного, сповненого трагічного пафосу твору Г. Сенкевича.

Події, відтворені у трилогії, охоплюють період з 1638 по 1654 р. і хронологічно поділяються так: "Перед бурею" охоплює період 1638— 1646; "Буря" — 1646—1653; "Біля пристані" — 1653—1654. Своєрідними кульмінаційними чи емоційними вершинами першого роману є так звана ординація в урочищі Маслів Став і бій з турецькою галерою біля берегів Криму; перша забарвлена у похмурі, трагічні тони (ор-

532

динація стала засобом пригнічення українського козацтва польською шляхтою); друга має героїчне мажорне звучання, в ній підкреслено військову силу, міць козацтва.

У другій і третій книгах роману М. Старицький показав себе як видатний письменник-баталіст. Яскраві, вражаючі описи битв під Жовтими Водами і Корсунем, Збаражем і Жванцем, Зборовом, Берестечком і Пилявою представляють загальну монументальну картину і підкреслюють характерні деталі, відзначаються історичною точністю і героїко-романтичною піднесеністю. Можна сказати, що тут вдало поєднано реалістичне й романтичне начало.

Мудрим полководцем, відважним воїном показаний у романі Хмельницький. Вершиною його мистецтва як полководця стала битва на Батожському полі, де 22—23 травня 1652 року була оточена і знищена 20-тисячна армія гетьмана Калиновського.

В оцінці акту Переяславської ради М. Старицький не розходиться з істориком М. Костомаровим. Він не приховує, зокрема, напружених роздумів і сумнівів гетьмана. Ось Хмельницький переглядає в останній раз пункти угоди. "Урочиста хвилина, що наближалась, гнітила його своєю величчю і якось жахала; розумом він прозрівав її світове значення, але серце його чогось боліло... "Так, близький час, — думав він, — і вдарить останній дзвін, і доля України — звершиться... Що обіцяє їй майбутнє? Чи бажаний спокій і пристань тиху від бур і негоди, чи нове горе?.. Боже, всюдисущий, всевіда-ючий, — схилився він навколішки, — просвіти розум мій, вкажи мені десницею твоєю шлях праведний і врятуй від бід народ твій!".

Від початку й до кінця трилогії образи Богдана Хмельницького, а також представників козацької старшини Богуна, Кривоноса, Не-чая, Чарноти, Морозенка і Кречовського, Івана Золотаренка, інших автор змальовує не тільки історично, а й психологічно достовірно. Все це видатні яскраві індивідуальності, люди зі складними, нерідко трагічними долями, яких єднає високий патріотичний обов'язок перед своїм народом, Батьківщиною. Вони відважні воїни, незрадливі друзі гетьмана і справи, яку він очолює. І люди зі своїми душевними радощами та болями.

Концентруючи увагу на гетьманові та його ближчому оточенні, М. Старицький ніколи не забуває рядового козака — його високий патріотизм, мужність, розум, витримку.

Менш докладно змальовано в романі образи діячів пропольської орієнтації Барабаша і Пешти, воєводи київського Адама Киселя, Тетері, Гурського, Виговського та ін. Під час визвольної війни українського народу вони — на боці його ворогів; оберігаючи інтереси польських магнатів і свої власні, підступно борються вони проти звільнення селян від феодальної залежності. Виділяється серед цієї верстви тонкими єзуїтськими прийомами і жорстокістю генеральний писар Іван Виговський.

533

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ (1840-1904)При створенні образу лукавої красуні Марильки-Єлени автор дещо згущує романтичні барви: починаючи від фантастичної історії знайомства Хмельницького з юною чарівницею і до її загибелі від руки Богданово-го сина Тимоша вона невпинно і дивовижно змінюється. Ми бачимо її віддано-ніжною і підступно-жорстокою, вірною і зрадливою, слабкою і сильною... Упокорений гетьман так і не може розгадати до кінця цю хистку мінливу душу, на формування якої діяли, внаслідок дивовижної долі дівчини, найрізноманітніші, часто протилежні чинники. Неоднозначним є ставлення до героїні і самого автора: він і милується нею, і співчуває їй, і обурюється. Наприкінці твору Марилька дедалі більше заявляє про себе як властолюбна "гетьманша", прихильниця шляхетсько-магнатських кіл, з яких вона вийшла, дедалі сильніше проймається великопанською мораллю й етикою. З великим художнім тактом розповідає автор про пристрасть Богдана до підступної красуні, показує це як людську трагедію, що здатна викликати співчуття і жаль.

Широко зображено М. Старицьким народні маси України: селянство і козацтво, ремісників, духовенство, дрібну шляхту. Письменник змальовує їхнє життя і побут, звичаї і вірування, міжстанові стосунки, — в цьому плані роман є справжньою енциклопедією того часу, їм протиставляється розгульне життя польської шляхти, від якої українське поспільство терпить нелюдські знущання і гніт. Напружені стосунки великопанської Польщі і з українським козацтвом.

З Богданом знайомиться читач з перших сторінок. На відміну від Г. Сенкевича Старицький показує в його особі не шляхтича, що пишається своїм гербом, не містичного Месію, а воїна-козака з усією його мораллю і фізичною силою, з життєвим ладом і світоглядом (що підтверджується всіма історичними свідченнями).

Змальовуючи родину Хмельницьких на хуторі Суботів, автор підкреслює, що її життя пов'язане з побутом селянства; сам Богдан прекрасний пасічник, господар і разом з дружиною та небогою Ганною Золотаренко допомагає довколишнім селянам; підтримує він і людей, які прибули з розорених Потоцьким та іншими магнатами країв, дає лісу на будівництво, обігріває й годує.

Жорстоким катом постає в романі Ярема (Ієремія) Вишневецький. Сцена розправи над родиною — жінкою і дітьми — Максима Кривоноса лишає в пам'яті пекучий біль і ненависть до всіх і всіляких гнобителів. Блискуче розкрито в романі й інші образи представників шляхти, властолюбної і марнославної, жорстокої до "бидла" — людей праці. І народ закономірно відповідає їй такою ж самою ненавистю та зневагою. У М. Старицького саме


 
Загрузка...