REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...


Нечуй-Левицький змальовує людину у її суспільних зв'язках. Він зображує не тільки рекрутчину, що перетворювала, по суті, селянина на раба військового чину, а й тяжке становище цього селянина в пореформену добу. Змалку відірваний від родинного середовища, насильно відправлений у школу кантоністів, син Ганни забуває не лише свою мову, а й зневажає рідну матір, заради свого блага готовий позбавити її навіть хати.

Нечуй-Левицький першим порушив проблему деморалізуючого впливу школи кантоністів на формування характеру її вихованців. Образом Івана письменник започаткував галерею жертв колонізаторської політики царизму, що руйнувала неперехідні духовні цінності української традиційної селянської родини.

Відкрита 1721 р. при кожному полку для синів солдатів, школа кантоністів готувала безрідно-вірних служак. За пару років, як про це дізнаємося з повісті, дитина забувала все рідне, цуралась найдорожчого — матері, ставала слухняним виконавцем бюрократичної системи, Іваном без роду і племені, цинічним, жорстоким, бездушним, безсердечним, без батьківщини.

Письменник не сприймає шовіністично-імперської, русифікаторської політики царського самодержавства. Він беззастережно засуджує існуючий лад не лише в його етичних наслідках, в антигуманності, у загальному егоїзмі, жорстокості, самовпевненості, а й за "безщасний народ, зовсім забитий з мовою, літературою й освітою" [2, 15].

207

Уже перша повість засвідчила появу непересічного епічного таланту. Спираючись на традиції Г. Квітки-Основ'яненка і Марка Вовчка, він значно збагачує композиційно-зображувальні засоби, першим увівщц об'єктивно-епічну розповідь, зробивши наголос на характері, типі. Його сучасники займалися питаннями стилю, сюжету, історичного колориту, та образ залишався в багатьох із них на другорядному плані.

У повісті "Дві московки" діють люди з виразно визначеними індивідуальними характерами. Замість умовно-дидактичних фігур Квітки-Основ'яненка, що уособлюють різні пороки і доброчинності, сутності яких можна вичитати інколи з самих тільки імен, в Нечуя-Левицько-го діють живі люди, котрих кожний міг зустріти в житті, з характерами, які не вкладаються в якусь сентенцію. Навіть відсутність психологічного аналізу не робить його героїв примітивними, бо психологізм замінює різнобарвна діалектика дій, що розкриває характер.

Простота і ясність реалізму, чіткість образів, правильність пропорцій, співрозмірність засобів і мети, відсутність статичних елементів, доведений до рівня ремарки психологічний опис та опис речей — риси, що становлять своєрідність творчої манери Нечуя-Левицько-го, його певну перевагу над попередниками і сучасниками. Бальзак, наприклад, показує людину через її діяльність, характер — через учинки. Та величезна щільність матеріального оточення робить його образи вагомішими, створює для них глибокий фон. Життєве оточення, речове середовище відтворені так детально і насичено, ніби сама людина бере щось від них. Вона мовби розкривається в речах чи проектується на них. Від речей до людини і від людини до речей встановлюються зв'язки. Речі стають координаторами характеру. Речовизм слугує Бальзаку певною заміною психологізму. Предмети і будинки договорюють часто те, що не додумали і недовідчули люди. Людська думка застигає в її речах щільними згустками.

У Нечуя-Левицького речей набагато менше, обстановка тільки накреслюється, тому в нього образ, за всієї гострої виразності його, дещо силуетніший, поетично-графічніший, ніж у Бальзака.

З творів Нечуя-Левицького постає Україна другої половини XIX ст. з її соціально-побутовими та міжнаціональними стосунками; жахливим існуванням селян до і після кріпацтва. Зір читача милують біленькі хатки, що потонули у зелені вишневих садків, і срібляста стрічка Росі, що ген-ген повилася долиною. І все це зображено так мальовничо, що мимоволі хочеться відпочити на березі річки і заслухатись соловейка, який розщебетався у зеленому гаю. Та раптом чуються тяжкий стогін жінки-кріпачки, старого кріпака, прокльони на панів: "Весело та хороше там на світі божому, та погано жити там людям", — каже рибалка Панас Круть з однойменної повісті Нечуя-Левицького, опублікованої в журналі "Правда" (1868).

"Микола Джеря" (1887). Нечуй-Левицький тяжіє до широких узагальнень, що допомагало йому давати широку панораму сус-

208

пільного і приватного буття, глибше за своїх попередників збагнути саму природу суспільних явищ і процесів, щоб пов'язати їх одне з одним, піднятись до загальних причин, порушуючи животрепетні питання своєї доби. Його герої — передусім яскраві соціальні типи, "представники більшості", як це розумів іще Бальзак. Індивідуальне у таких типових характерах проявляє його "видову", соціальну сутність і слугує своєрідною формою її концентрованого вираження.

У творах письменника про селян герої відрізняються один від одного не лише своїм соціальним походженням, а й тяжінням до певного типу стосунків із навколишнім світом, суспільством. З цього погляду світ творів українського реаліста побудовано на своєрідній ієрархії типів: Марина і Ганна ("Дві московки"), герої "Кайдашевої сім'ї" з усім їхнім багатством і несхожістю психології, Микола Джеря з однойменної повісті і т. д. "Можна сміло сказати, — писав І. Фран-ко, — що мало яка література має таке повне відтворення народного життя за такий довгий протяг часу. Цілий ряд типів у Івана Левицько-го, Карпенка-Карого та Мирного дає повний синтез національного характеру українця зі всіма його хибами й високими прикметами"1.

Антикріпосницьку спрямованість повісті помітив рецензент, який звинуватив автора в умінні "отруїти отрутою сумнівів" навіть таке благодійне явище, як селянська реформа. Незважаючи на талановите зображення життя з недавнього минулого: ненависть селян до панів; деспотизм і жорстокість гнобителів, "беззахисне становище селян, приречених на загибель при найменшому відстоюванні своєї незалежності"; найзухваліша експлуатація робітників фабричними хазяями; безвідрадність життя селян після звільнення з кріпацтва, цензор пропонував заборонити друкувати повість як небезпечну і шкідливу річ.

За влучною оцінкою Франка, "Микола Джеря" — це історія усього українського селянства в ту важку епоху, написана в однім широкім образі. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обставинами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдошукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним пориванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обставинами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений глибоко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища. Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого


 
Загрузка...