REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Медицина → Диспансеризація пацієнтів із захворюванням шлунково-кишкового тракту

Диспансеризація пацієнтів із захворюванням шлунково-кишкового тракту

ПЛАН

1. Поняття диспансеризації пацієнтів із захворюванням шлунково-кишкового тракту

2. Основні операції з пацієнтами із кишковими токсикозами

Список використаної літератури

1. Поняття диспансеризації пацієнтів

із захворюванням шлунково-кишкового тракту

Диспансеризації підлягають хворі, раціональні методи лікування і профілактики яких можуть забезпечити їх повноцінну та ефективну медичну реабілітацію.

Диспансеризація здійснюється в суворій відповідності з обов'язковим обсягом досліджень і лікуванням, визначеним відповідними стандартами (протоколами) і дійсними рекомендаціями.

Рекомендується органу охорони здоров'я відповідного регіону вжити заходів по реалізації даного "Положення" у всіх лікувально-профілактичних установах тощо.

Диспансеризації підлягають хворі, які страждають гастроезофагеальною рефлексною хворобою, виразковою хворобою шлунку, виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, хронічним антральним і фундальним гастритом, неспецифічним виразковим колітом, дивертикулярною хворобою товстої кишки, хронічними гепатитами, синдромом роздратованої кишки тощо.

Диспансеризація здійснюється за згодою хворого і після курсової терапії, яка забезпечує ремісію хвороби, тобто перед узяттям під диспансерне спостереження хворий повинен бути в стадії ремісії хвороби.

Ефективність диспансеризації залежить значною мірою від активної позиції пацієнта, його участі в лікувально-профілактичних заходах, проведених і організованих лікарем.

2. Основні операції з пацієнтами із кишковими токсикозами

Харчова токсикоінфекція — це захворювання, яке спричиняється дією мікроорганізмів із групи сальмонел і має у більшості випадків клінічну картину гострого гастроентериту.

Об'єм першої допомоги після отруєння барбітуратами визначається залежно від стадії отруєння. Як антидот барбітуратів внутрішньовенно вводять 10 мл 0,5 % розчину бемегриду. На ранніх стадіях доцільним є промивання шлунка через зонд водою з наступним введенням у шлунок сольового проносного, очисна клізма і зігрівання хворого грілками. Пацієнтам у коматозному стані з порушенням дихання в першу чергу звільняють дихальні шляхи від слизу, при необхідності проводять інтубацію трахеї, а вже пізніше — промивання шлунка.

Видалення отрути з організму проводять методом форсованого діурезу. З цією метою спочатку проводять достатню гідратацію хворого (5—10 % розчин глюкози, ізотонічний розчин хлориду натрію, гемодез, розчин Рінгера—Локка, реополіглюкін, 5 % розчин натрію гідрокарбонату — всього 4—6 л рідини), а потім внутрішньовенно вводять діуретики (10 мл 2,4 % розчину еуфіліну, 40—60 мг лазиксу, 1 мл новуриту, 20 % розчин манітолу або ЗО % розчин сечовини з розрахунку 1 г сухої речовини на 1 кг маси тіла хворого). При високій концентрації барбітуратів у сироватці крові доцільне раннє проведення гемодіалізу. При зниженні артеріального тиску внутрішньовенно вводять поліглюкін (500—800 мл), гідрокортизон (100—150 мг), преднізолон (30—60 мг), 1 мл 1 % розчину мезатону або 1 мл 0,2 % розчину норадреналіну. При гострій серцевій недостатності внутрішньовенно вводять 0,5—1 мл 0,05 % розчину строфантину або 1—2 мл 0,06 % розчину корглікону. Всім хворим проводять постійні інгаляції зволоженим киснем.

При отруєнні наркотичними анальгетиками можливий розвиток гострих виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, які супроводжуються кровотечами. Майже завжди страждає функція нирок, оскільки розвивається токсичний нефрит. Препарати цієї групи затримують виділення води і солей із тканин, внаслідок чого розвиваються набряки. Нерідко у потерпілих виявляють збільшення печінки і жовтяницю — ознаки токсичного гепатиту.

У людей, які часто вживають наркотики, настає звикання до них, з'являється непереборне бажання знову й знову приймати ці препарати (наркоманія). Особливо швидке звикання настає до препаратів групи опію з морфіноподібною дією. Опій наркомани приймають шляхом куріння (опіо-куріння) та всередину (опіофагія). Морфій, героїн, розведений опій вводять підшкірно та внутрішньовенно. Соматичними ознаками хронічного морфінізму є стійкі астенічні розлади. Хворі виглядають старшими за свої роки. Шкіра стає сухою, на обличчі з'являються численні зморшки. При тривалому вживанні наркотиків шкірні покриви набувають землистого, жовтуватого відтінку. Волосся втрачає блиск, стає крихким. Руйнуються зуби, з них сходить емаль, вони безболісно випадають. Наростає виснаження організму, дефіцит маси тіла досягає 10—15 кг, визначаються брадикардія, гіпотонія. Порушуються функції органів травлення, знижується статева функція. У ділянці ліктьових згинів, кистей рук, у міжпальцьових складках, на ногах, шиї — сліди ін'єкцій різної давності. Поверхневі вени ущільнені, промацуються у вигляді твердих тяжів, деякі з них запустілі.

Отруєння алкоголем — найчастіший вид інтоксикації організму. Смертельна доза для дорослої людини 0,75—1 л горілки. Для хронічних алкоголіків вона може бути вищою. Особливо чутливі до алкоголю діти і підлітки. Дія алкоголю спершу проявляється прискоренням пульсу, розширенням судин, поглибленим диханням, психомоторним збудженням. У важких випадках виникає блювання і на зміну збудженню приходить алкогольний наркоз у різних його стадіях (сонливість, розлади координації рухів, втрата свідомості і кома).

При алкогольному отруєнні відмічаються значні розлади температурної регуляції. Тому люди у стані алкогольного сп'яніння нерідко переохолоджуються, відморожують кінцівки, іноді замерзають. Причинами смерті хворих з гострим алкогольним отруєнням є гостра серцево-судинна недостатність, різке падіння артеріального тиску (колапс).

Діагноз гострого алкогольного отруєння навіть у людей без свідомості визначити неважко, оскільки завжди відмічається характерний запах з рота і від блювотних мас. На початку отруєння зіниці звужені, реакція на світло збережена. З часом зіниці розширюються, реакція на світло і корнеальні рефлекси згасають. Останні симптоми свідчать про розвиток глибокої алкогольної коми.

Терапію гострого алкогольного отруєння розпочинають з промивання шлунка товстим зондом і видалення залишків алкоголю, який не встиг всмоктатися. Через зонд вводять сольове проносне. При падінні тонусу судин і зниженні артеріального тиску внутрішньовенно вводять 1000—2000 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози. Порушення дихання при алкогольній комі найчастіше зумовлене западанням кореня язика, який закриває вхід у гортань. У цих випадках треба ввести в рот гумову трубку або накласти на кінчик язика язикотримач. При наявності в роті блювотних мас їх видаляють пальцями. В рідких випадках глибокої алкогольної' коми і пригніченні дихання інтубують трахею і проводять штучне дихання.

Продукти розпаду алкоголю зумовлюють значний ацидоз. Для його компенсації внутрішньовенно вводять 200—300 мл 5 % розчину гідрокарбонату натрію. Доцільно провести форсований діурез. Внутрішньовенно вводять 2 мл 10 % розчину кофеїну, 2 мл кордіаміну. Показана симптоматична терапія.

Серед сурогатів алкоголю, які можуть призвести до алкогольної інтоксикації, найпоширенішими є метиловий спирт (метанол, деревний спирт), денатурат, одеколон тощо. Особливо небезпечний метиловий спирт. Його токсична дія зумовлена блокадою ферментів і порушенням окисних процесів у клітинах. Після вживання метанолу настає алкогольне приглушення без типового сп'яніння. Після латентного періоду (12—24 год) виникає запаморочення, різка слабкість, нудота і блювання. Порушується зір, аж до повної сліпоти, при важкій інтоксикації зіниці розширені, колапс, ядуха, ціаноз, корчі. Смерть настає від зупинки дихання і набряку мозку.

При отруєнні сурогатами алкоголю проводять промивання шлунка з активованим вугіллям і 2 % розчином гідрокарбонату натрію. Призначають етанол усередину чи внутрішньовенно, підтримуючи його концентрацію у крові на рівні 0,5—1‰ Проводять форсований діурез, внутрішньовенно вводять 200—300 мл 5% розчину гідрокарбонату натрію. Екстракорпоральна детоксикація, симптоматична терапія.

Хронічний панкреатит (ХП) - прогресуюче захворювання підшлункової залози (ПЖ), що характеризується появою під час загострення ознак гострого некротизирующего запального процесу, поступовим заміщенням паренхіми органа сполучною тканиною і розвитком недостатності екзо- і ендокринної функції залози. ХП у клініці підрозділяється на обструктивний, кальцифицирующий, паренхіматозний.

Первинне обов'язкове обстеження,


 
Загрузка...