REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Мікроекономіка → Історія економічної думки на Україні

Киівський інститут бізнесу та технологій

Контрольна робота

з предмету

"Макроекономіка"

на тему : "Історія економічної думки на Україні."

Работу виконав Работу перевірив

студент гр. 96-1 (З) викладач

Власов М.Б.

ПЛАН

1. Загальні умови і основні напрями розвитку
економічних досліджень в Україні

2. Витоки і напрями формування основних
політико-економічних шкіл

3. Маржиналізм та його математичний напрям

4. Економічна теорія марксизму та її оцінки

1. Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різноманітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці роки на рівень світової, передусім західноєвропейської, економічної науки, а й вагомо збагатили останню.

Плідні економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосереджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів—виходців з України працювали в наукових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла українська інтелігенція на західноукраїнських землях, були Львівський та Чернівецький університети, а також Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

При вивченні української економічної думки тієї доби потрібно враховувати. Що Україна на той час не мала своєї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситуації осередки економічної науки і в Східній Україні і на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою нерозривну єдність як складові культури одного народу, водночас продовжували розвиватися у різних соціально-економічних і політичних умовах та сферах наукових впливів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості. Враховуючи як спорідненість та значний взаємовплив цих процесів, так і глибокі якісні їх відмінності, породжені історичними умовами, у даному розділі розглядатимуться основні моменти розвитку економічної науки в Східній Україні.

Період від кінця XIX — початку XX ст. і до жовтневих подій 1917 р., у межах якого подається цей розділ, для Східної України, як і для Російської імперії в цілому, був насичений складними політичними та суспільно-економічними процесами, трагічними й величними подіями, що врешті-решт призвели до докорінної зміни усього суспільного життя. За цей період країна пережила промислову кризу (1893—1902) і грошову реформу (1895—1907), поразку у російсько-японській війні і революційні події 1905—1907 рр., скликання Державної думи та роки глухої реакції, реформу П. Столипіна, початок і розпал першої світової війни, лютневу революцію та жовтневий переворот. Всі ці роки Росія, а в її складі й Україна, долаючи ще досить міцні пута наслідків кріпосництва, важко, але впевнено просувалися шляхом розвитку капіталістичних відносин у так званому другому ешелоні капіталістичних країн (Німеччина, ряд країн Центральної та Південної Європи та ін.).

У центрі передової економічної думки того часу знаходяться проблеми подолання відставання в економічному та суспільно-політичному розвитку країни від провідних капіталістичних держав Заходу, індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народного господарства, піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на всі сторони суспільно-економічного життя країни. В Україні ці проблеми пов'язуються з питаннями національного самовизначення, зміцнення національних елементів в економіці, піднесення добробуту трудящих мас, і передусім селянства, яке становило понад 80 % населення, тощо. Програмними вимогами перших політичних партій, що зародилися на західноукраїнських землях у 90-ті роки XIX ст., а в Східній Україні у 1900-ті роки, стають заходи, спрямовані на досягнення культурної та політичної автономії України.

Процеси переходу капіталізму в його монополістичну стадію, руйнування залишків та наслідків кріпосництва у сільському господарстві з одночасною його капіталізацією, швидка політизація суспільства та різке загострення у ньому соціальних суперечностей в Україні ускладнювалися новим посиленням боротьби правлячої бюрократії царської Росії з будь-якими проявами руху української громадськості за національне самовизначення. Цей рух з розвитком капіталізму як об'єктивної передумови утворення націй і незалежних держав набував дедалі більшого політичного спрямування і значно активізувався у зв'язку з революційними подіями 1905—1907 рр. "Українська національна самосвідомість,— писав у статті "Українське питання і російське суспільство" (1915) академік В. Вернадський,— заявила себе в цей період національним представництвом у першій і другій Державних думах, від якого виходили вагомі й обгрунтовані заяви про потреби українського населення..." Такі заяви стосувалися народної школи, необхідності націоналізації середньої та вищої освіти, а також проведення реформ місцевого управління, економічних і соціальних відносин тощо. "Ці голоси, однак, вже не були почуті,— відзначав учений,— маючи на увазі розпуск царським урядом Думи та наступну політичну реакцію.— Настав новий період гонінь на український рух... Боротьба з прагненням інородців до національного самовизначення стала одним із лозунгів столипінського управління, і до числа цих інородців урядом недвозначно й свідомо включаються українці... Столипін оголошує боротьбу з українством державним завданням, що стоїть перед Росією з XVII століття...".

Таку ж позицію правлячі кола Росії займали і в питаннях економічного розвитку України. Глибокий аналіз витоків та результатів цієї економічної політики містять, зокрема, ґрунтовні праці видатних українських істориків О. Єфименко "Історія українського народу" (1922) та М. Яворського "Україна в епоху капіталізму. Вип. 3, В суперечках імперіалізму" (1925). За свідченням О. Єфименко, царський режим другої половини XIX — початку XX ст. накинув на Україну більший фінансовий тягар, ніж у старі часи Гетьманщини, продовжував стримувати розвиток обробної промисловості тощо. В результаті, відзначав М. Яворський, Україна залишалася переважно землеробською країною з досить однобічно розвиненою промисловістю. її розвиток відбувався переважно на базі широкого проникнення в Україну іноземного капіталу та зміцнення економічної сили національної буржуазії.

На початку XX ст. стрімко розвиваються цукрова, гірничодобувна та деякі галузі


 
Загрузка...