REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Гроші і кредит → Грошово-кредитна система Японії

1918 р. зменшилася удвічі.

У подальшому процес концентрації банків відбувався відносно повільно, а в роки Другої світової війни різко активізувався внаслідок посилення державного контролю. Загальна кількість банківських інститутів з 327 у 1941 р. скоротилася до 125 у 1945 р.

Після Другої світової війни кредитна система розвивається по лінії як розширення кількості державних кредитних інститутів (крім державних кредитних інститутів, що існували раніше, — емісійного банку,

ощадних кас, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, засновано два спеціальні банки — Японський банк розвитку та Експортно-імпортний банк, а також 10 фінансово-кредитних корпорацій), так і державного регулювання діяльності приватних інститутів, надання їм державою різноманітних послуг.

Однією з таких послуг є державне страхування кредитів, що їх надавали експортерам японських товарів приватні японські банки, промислові й торгові компанії. У Японії страхування таких кредитів покладено на міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості. Безпосередньо функцію страхування виконують страхові компанії та комерційні банки за рахунок коштів держави, які надає їм назване міністерство. Японські експортери страхуються від усіх видів ризиків: політичних, комерційних, фінансових.

Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ.

Банк Японії, заснований у 1882 р. як акціонерна компанія, є центром кредитної системи, емісійним банком країни; основним його акціонером є держава. Приватні акціонери не мають права брати участі у формуванні ради банку. Всі його члени призначаються урядом. Банк є державною установою.

Банк Японії здійснює всі властиві емісійним банкам функції, хоча в його діяльності на відміну від банків інших країн спостерігаються певні особливості. Характерним, наприклад, є те, що протягом 50— 60-х років його основним позичальником була не держава, а комерційні банки. Частка державних зобов'язань і кредитів уряду в активах Банку Японії скоротилася з 72,2 % у 1949 р. до 37,4 % у 1970 p., частка обліково-позикових операцій відповідно збільшилася. Така зміна в активах банку в цей період означала більш тісний зв'язок між його емісійно-кредитною діяльністю і процесом розширеного відтворення, що було викликано політикою обмеження інфляції в країні за рахунок усунення великого дефіциту державного бюджету в перші повоєнні роки.

Широке використання комерційними банками кредитів Банку Японії дає йому змогу ефективніше застосовувати при регулюванні грошового обігу і кредиту такий метод, як зміна ставки облікового відсотка. Система обов'язкових резервів, яку використовують з 1959 p., та операції на відкритому ринку теж відіграють важливу роль у механізмі грошово-кредитного регулювання.

Скасування в 1965 p. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту державного бюджету відкрило шлях для фінансування дефіциту за рахунок емісії облігацій державних позик і сприяло тому, що основним позичальником Банку Японії знову стала держава. У 1982 р. облігації державних позик в його активах становили 78 %.

Функції Банку Японії визначено спеціальним законом у 1942 p., який у 1979 та 1998 р. модернізовано. Згідно із законом основний капітал банку встановлено у розмірі 100 млн єн (55 % капіталу належить державі, 45 % — приватним акціонерам: приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та ін.). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету.

Згідно із законом 1998 р. загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку (за законом 1979 р. на чолі банку стояла політична рада), що складається з дев'яти осіб (до складу політичної ради входило сім членів), а політична рада скасовується. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначає Кабінет Міністрів з осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів (за законом 1979 р. — керуючий Банку Японії, уповноважені урядом міністр фінансів, представник планово-економічного управління та чотири представники найбільших монополій). Термін їхніх повноважень становить п'ять років (було чотири). На засіданнях правління в разі необхідності можуть бути присутні представники уряду (вони мають право подавати на розгляд правління свої пропозиції).

Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій і відділень у Японії, а також представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу.

Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Основне його завдання — підтримувати цінову стабільність, щоб сприяти збалансованому розвитку національної економіки. Цього досягають завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки.

Банк Японії також забезпечує ефективне функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями (інститутами).

Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Двічі на рік банк через міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну

політику, однак розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.

Таблиця 9

Сальдо основних рахунків Банку Японії*

Стаття

1995 р.

1996 р.

Січень 1997 р.

Лютий 1997 р.

Активи

Грошові позики

23905

19834

19871

108400

Векселі куплені

(у тому числі комерційні)

104338

90407

57269

63066

Облігації державної позики (ОДП)

375358

463422

424113

423856

Короткострокові урядові цінні папери

162741

189596

150270

145135

Рахунки закордонних активів

25309

29227

29440

29679

ПасивиЕмісія банкнот

462440

506710

436264

443712

Вклади фінансово-кредитних


 
Загрузка...