REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Інше → Народна художня промисловiсть, ii зародження i розвиток на територii Украiни

План

1.Загальні відомості про промисли і ремесла

2.Види народних ремесел та художніх промислів:

а.)Гончарство

б.)Обробка металів

в.)Художня обробка дерева

г.)Гутництво

д.)Ткацтво і килимарство

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості співрозмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Але якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки співрозмірності форми, конструкції, цілісності й семантики орнаментальних структур, то такий виріб набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Отже, народне мистецтво поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Народне мистецтво яскраво характерезує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це "минуле в сучасному". З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її ругулювання. Лише завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконаліючись і набуваючи чарівної довершеності. В історичному аспекті народне мистецтво передовсім розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Вони виробляли необхідні предмети, у тому числі й художні, для власних потреб. З появою вотчинних майстрів при князівських, поміщицьких і монастирьских господарствах виникає професійне мистецтво. Майстри осідали в містах, вони не обробляли землі, а лише займалися відповідним "рукомеслом" – гончарством, бондарством, ткацтвом тощо. Вони виготовляли продукцію на місцевий ринок, а для кращої співпраці й збуту виробів об'єднувалися в цехи. Художніми ремеслами вважалися види професійної діяльность, які вимагали складного устаткування і тривалого навчання: малярство, сницарство, шовкоткацтво, художнє ковальсство, золотарство та ін. Ремісники обов'язково мали документи про опанування фахом і дозвіл на заснування власної майстерні.унаслідок розкладу феодального господарювання окремі талановиті сільські майстри потрапляють на міські ринки, складаючи конкуренцію ремісникам. Так поступово термін "ремісник" втрачає своє первісне значення, стаючи набутком і сільськіх майстрів. Сьогодні під ремісництвом розуміємо не тільки професійне цехове мистецтво, а й сучасні твори народних майстрів галузей зі складною технологією

(ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремісниками не вважають майстрів вишивки, витинанки, розпису писанок, сирної прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво існуєу двох формах : перша – творчість народних майстрів для себе і близький; друга — народні художні промисли — ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими пфідприємствами для збуту. Народне декоративно-прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів (типологічних груп) залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів.

Гончарство — один з найдавніших видів народного ремесла. Уже трипільські гончарні вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність. Гончарство несе в собі незбагненно цінну інформацію про етнографічні особливості побуту найдавніших племен і народів, що заселяла нашу землю в минулому. Зникли давні міста, зіттліли вироби з полотна, шкіри, вкрилися іржею вироби з металу , зате горщик, відкопанний археолагами, промовляє до нас від імені безіменного гончара, що жив тисячі рокі тому. Знаючи геомагнітне поле Землі, вчені визначають вік гончарних виробів з точністю до 25 років ( обпалений на вогні горщик, намагнітившись, залишається таким впродовж багатьох століть). Кераміка ( гр. Керамос — глина) за часів середньовіччя зазнала технологічних нововведень: застосування ножного гончарного круга, підполовних розписів, виробництво кахлів та ін. В XVII ст. в Україні поширився один з різновидів кераміки — майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, а пізніше — в Опішні, Косові та ін. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна нині й й керамічна пластика : іграшка та скульптура. Серед керамічних виробів побутують миски, полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила та ін. Традиції гончарного виробництва й художнього оздблення в різних регіонах мають свої різноманітності. Серед виробів керамічної пластика — баранці, леви, коні,олені, птахи, дитячі свистунці, сюжетні набори скульптурок. Для українських гончарних ворибів характерна глибока традиційність , пластична виразність, народна декоративність і простота, яка надає самобутньому національного колориту. Нині керамічні промисли існують у Вінниці, Коломиї, Косові, Мукачеві, Одесі, Опішні, Ужгороді, Черкасах та інших містах і селах України. Близько тридцяти об'єднань, художніх комбінатів, фабрик та заводів виробляють керамику в традіційному для народного мистецтва стилі.

Обробка металів. Бронзоліварне виробництво в Україні, як довели археологи відоме ще з трипільських часів (IV-II тисячоліття до н.е.). Традиції видобування руди збереглися в Україні від Київської Русі. Давньоруські ковалі були обізнані з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів. Вони виготовляли знаряддя праці, кінську збрую, наконечники списів, сокири, кольчуги та різноманітні речі господарського призначення. На Русі існувалопонад 16 ковальських ремесел. Високого розвитку досягла також обробка кольорових металів: міді, бронзи, срібла, золота. Ювелірні вироби давньоруських майстрів відзначалися мистецькою виточеністю і досконалістю малюнків. Археологи, крім готових виробів, знаходять значну кількість ливарних формочок для виготовлення прикрас. Традиційні ювелірні технології в Київскій Русі: карбування, тиснення, штампування, чернь, зернь, скань. Найскладніший спосіб орнаментації ювелірних виробів, традиційний для Київщини,—перегородчаста емаль. Пізніше це мистецтво емальєрів поширювались і на інші землі Київською Русі, зокрема, Галич. Багаті колекції музеїв Києва, Чернігова, Харкова, Львова свідчать про вищий рівень ювелірного мистецтва Київської Русі порівняно із західноєвропейськими країнами. Стародавні браслети, сережки, колти, діадеми, гривни, медальйони, ланцюжки, персні ще й тепер вражають незрівнянною красою, ажурністю, досконалою вишуканістю. Ювелірні вироби часів Київської Русі по праву вважаються шедеврами світового мистецтва. Нині


 
Загрузка...