REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Політологія, Політика → Ставлення населення України і Польщі до інститутів влади та владної еліти

Реферат на тему:

Ставлення населення України і Польщі до інститутів влади та владної еліти

В основу статті покладено матеріали соціологічного моніторингу українського суспільства 2003 року, проведеного Інститутом соціології НАН України. Усі інші дані позначено окремо.

Феномен недовіри народу до владної еліти має раціональне підгрунтя. Відтак інститути влади перебувають під пильним суспільним контролем, що запобігає їх олігархізації. Йдеться, звичайно, про країни з розвиненими інститутами громадянського суспільства – вони контролюють дії владної еліти через механізм прозорих виборів та незалежні засоби масової інформації.

В нашій країні громадянське суспільство перебуває в зародковому стані, отже й головні важелі формування ефективної влади та рекрутування відповідальної владної еліти нерозвинені. Внаслідок цього суспільство і держава (яку персоніфікує владна еліта) перебувають, так би мовити, на різних орбітах життєдіяльності. Олігархізація та відмежовування влади від суспільства породжують її „закритість" і кризу легітимності серед населення. Тим часом пасивне відчуження суспільства від влади дає останній можливість контролювати життя громадян.

Сприйняття населенням України владної еліти досліджувала група співробітників Інституту соціології НАН України (Р. Ануфрієва, Л. Бевзенко, Н. Бойко, В. Очеретяний, Л. Сохань, М. Шульга) за темою „Становлення національної еліти в умовах трансформації українського суспільства: соціально-психологічний аспект". Одержані матеріали дозволили зробити серйозні висновки.

З'ясовано, що у населення України поняття еліти асоціюється з верхівкою виконавчої та законодавчої гілок влади, а також з багатими людьми. Високий рівень відчуженості та байдужості широких верств населення (таку відповідь дали 54 % респондентів) до еліти спонукає до думки, що „зв'язки між елітою та масою розірвано" [1, с. 250 – 251]. Такого висновку дійшли автори колективної праці „Правляча еліта сучасної України" [2, с. 64 – 68]. Вони відзначили, що в нашому суспільстві еліта ще не набула ролі референтної групи, оскільки не виконує своєї головної соціально-психологічної функції – ролі визнаного в суспільстві прикладу, на який орієнтується населення.

Як населення оцінює дотримання прав людини в країні, свідчать матеріали моніторингу 2002 року. Ця тема висвітлена у статті М. Шульги [3]. Вчений робить висновок, що наші громадяни переважно негативно оцінюють стан дотримання їхніх прав і свобод; вони не довіряють владній еліті, яка сама не схильна дотримуватися законів. У той же час спостерігається певний розрив між розумінням громадянами необхідності захищати свої права та їх готовністю до відповідних дій.

Повчально проаналізувати ставлення населення різних регіонів України до інституцій державної влади і владної еліти. До того ж, на нашу думку, важливо порівняти не тільки внутрішні особливості громадської думки в Україні, а й співставити її особливості з особливостями ставлення до інститутів влади і владної еліти громадян однієї з сусідніх держав, наприклад, Польщі.

Відомо, що західно- та центральноєвропейські суспільства мають традиції формування держав радше правових, ніж соціальних, де верховенство права компенсувало брак соціального фактора внутрішньодержавної політики. Тому в масовій психології населення країн Західної та Центральної Європи укорінений індивідуалізм. Він, як моральна установка, впливає як на внутрішню ідеологію, так і на ставлення громадян до держави, закону і владної еліти.

Дещо інший вектор розвитку Східної Європи, до якої належить Україна, обумовлений історично. В СРСР були розвинені соціальні програми, які, разом з ідеологією, формували морально-психологічні установки колективізму, об'єднуючу ідею „нової історичної спільноти – радянського народу" та патерналістської ролі держави.

Після розпаду СРСР молода українська держава почала переорієнтовуватися на західноєвропейську модель розвитку. Україна фактично перестала бути соціальною державою (хоча в Конституції й задекларовано соціальні пріоритети), але ще не стала правовою. Багато громадян, цілі їх прошарки, втратили соціальні пільги, але не одержали можливості реалізовувати свої законні права. Широкі права громадян не змогли забезпечити компенсацію того, що було втрачено з різкою ліквідацією державного патронату у вигляді соціальних програм. Внаслідок такої „шокової терапії" більшість населення швидко зубожіла. На відміну від сталих західноєвропейських суспільств, із структурою за доходами умовно ромбоподібної форми, з широким прошарком середнього класу, українське суспільство набуло (умовно) пірамідальної форми. Не дивно, що в таких умовах навіть за дванадцять років у масовій психології українців установки колективізму та державного патронату не зникли. І це обумовлює серйозні протиріччя між очікуваннями та реальністю, вибудовує соціально-психологічний бар'єр між народом і державою, обумовлює індиферентне ставлення до закону, недовіру до державних інституцій та владної еліти.

Характерний факт: у градації груп, які відіграють значну роль у житті українського суспільства, представникам влади („чиновникам") населення надає лише третє місце (в цілому по Україні 24,5 % респондентів) – після таких груп, як мафія та бізнесмени (в цілому по Україні 42,7 % і 28,9 % відповідно). Значна частина населення різних регіонів одностайно відзначила мафію як соціальну групу, котра справляє вирішальний вплив на життя українського суспільства: найнижчий показник – на Заході (41 %), найвищий – на Півдні (46,8 %). Друге місце у цьому рейтингу посідають бізнесмени, особливо на Заході (31,2 %) та Сході (30,2 %). Дещо більша розбіжність в оцінках суспільної ролі лідерів політичних партій (28,3 % – на Заході, по 20 % – на Півдні та в Центрі), службовців держапарату (28,3 % – на Півдні, 18,8 % – у Центрі). Солідарно населення регіонів України відзначило досить низьку роль правоохоронних органів у житті суспільства. Показники діяльності працівників міліції, служби безпеки (в цілому 11,7 %), прокуратури та суддів (в цілому 8,4 %) у всіх регіонах „відстають" від показників мафії більше, ніж на 30 %. Дещо вище роль правоохоронних органів було оцінено на Півдні, де населення донедавна потерпало від кримінального розгулу: 13 % – працівники міліції, 9,3 % – судді та працівники прокуратури.

Що стосується центральної владної еліти, то населення усіх регіонів одностайно виявило до неї низький рівень довіри. Президентові Л. Кучмі зовсім не довіряють найбільше у Центрі (41,8 % респондентів), а найменше – на Півдні (25,7 %). Схід і Захід посідають середню позицію: 31,9 % і 32,1 % відповідно. Цілковиту довіру Президентові виявили менш за все у Центрі (1 %), а найбільшу – на Сході (2,1 %). Ці показники демонструють вражаючу різницю між кількістю респондентів, які відповіли полярно, – „зовсім не довіряю" та „цілком довіряю". В окремому випадку (в Центрі) ця різниця складає більше 40 %.

За даними моніторингу, протягом другої половини 90-х років та на початку нового століття більшість населення стабільно вважала, що Президент має брати на себе всю відповідальність за реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики: в різні роки кількість респондентів, які дали таку відповідь, становила не менше 52 % [4, с.17]. Діяльність Президента Л. Кучми оцінювалась за 10-бальною шкалою. Кількість респондентів, які найвище її оцінили, у регіонах майже однакова: 2,1 % на Сході, по 1,9 % на Заході та


 
Загрузка...