REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Психологія → Юнг Карл Густав (1875-1961)

Реферат на тему:

Юнг Карл Густав (1875-1961)

Юнг Карл Густав (1875-1961)

Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875 р. у швейцарському містечку Кесвіль.

Закінчивши Базельську гімназію, він у 1895 р. вступає до університету. Юнг бачив себе в майбутньому лікарем, прагнучи серйозно займатися хірургією. Але через якийсь час він змінив своє рішення. Коли Юнг практикував у клініці й готувався до державного іспиту, до його рук випадково потрапив підручник з психіатрії, з якого він дізнався, що психіатрія "наука про особистість". Він одразу вирішив серйозно зайнятися цією наукою.

1900 р. Карл Юнг працює як асистент у клініці Бургхельцлі. За роки роботи в цій клініці Юнг багато досяг, зокрема покращив стан багатьох хворих. Він поставив собі за мету змінити структуру психіатрії, оскільки до нього психіатри ігнорували психологію душевнохворих. А з 1905 р. він читає курс психіатрії в Цюріху й у цей час обіймає посаду головного лікаря в університетській клініці. У цьому ж році він засновує лабораторію експериментальної психопатології при психіатричній лікарні, де разом зі своїми студентами вивчає психічні реакції.

Психологія стала для Юнга наукою наук — саме вона, на його думку, має дати сучасній людині цілісне уявлення, світогляд. Крім "філософії життя", його приваблював і модний на той час окультизм. Упродовж кількох років Юнг брав участь у спіритичних сеансах, ознайомився з літературою з астрології та інших "таємничих" наук.

1902 р. Карл Юнг закінчив роботу над докторською дисертацією "Про психологію і патологію так званих окультних феноменів". Ця робота дотепер зберегла наукове значення — Юнг дає в ній психологічний і психіатричний аналіз медіумічного трансу, зіставляє його з галюцинаціями. Він вважає, що в поетів, пророків, містиків, засновників різних релігійних рухів спостерігаються ті самі стани, які психіатр спостерігає у хворих.

З 1906 р. між Карлом Юнгом і Фрейдом починається жваве листування, що триває до 1913 р. У ці роки вони обмінюються досвідом, різними теоріями, роботами, серед яких Юнг посилає і свою роботу "Психологія Dementia praecox". Фрейд і Юнг виробили власні культурологічні концепції, які займають гідне місце в системі культурологічних знань.

1890 р. Юнг, працюючи в Цюріхській клініці, стає його відкритим послідовником і пропагандистом теорії. Не можна сказати, що стосунки між Фрейдом і Юнгом завжди були дружніми. Визнаючи авторитет Фрейда і навіть називаючи його своїм учителем, Юнг багато в чому з ним не погоджувався, а в 1913 р. їхні стосунки припиняються.

Сам Юнг сприймав Фрейда як трагічну фігуру і водночас як велику. Юнг причиною розриву називає свою роботу "Метаморфози і символи лібідо". Там, де Фрейд бачив лише сексуальні мотиви і прагнення насилля, Юнг виявляв поєднання жіночого і чоловічого начал, особистих і колективних факторів з багатовіковою історією (архетипи).

Об'єднати всі ці поняття в систему Юнгу допомогли його дослідження у сфері історії культури та релігії і, звичайно, його багата психотерапевтична практика.

У момент розриву з Фрейдом Юнгу виповнилося 38 років — середина життя, поворотний пункт в особистісному розвитку. Цей віковий етап сам Юнг згодом визначив як "кризу середини життя". Але саме цей критичний період збігся з генеруванням його основних ідей, що ввійшли в історію науки аналітична психологія.

Розквіт творчості Юнга припадає на період початку Першої та кінця Другої світової війни. Восени 1913 р. його глибоко стривожили жахливі видіння кривавої Європи. У серпні наступного року вибухнула світова війна, немовби явивши собою категоричне заперечення раціональних основ культури і цивілізації. Тоді Юнг поставив перед собою завдання якнайглибше досліджувати духовну історію людини, щоб виявити й подолати те, що штовхає її до ірраціонального саморуйнування.

Плоди юнгівських міркувань побачили світу 1921 р. у монументальній праці "Психологічні типи, або психологія ікдивідуаци". Обсяг цієї книги перевищував 700 сторінок, з яких перші 470 являли собою найширшу панораму філософської думки — західної і східної, давньої і сучасної. Решта 240 сторінок були викладом концепції Юнга. Слід зазначити, що його наступні досліди в наукових колах були оцінені по-різному, однак концепція психологічних типів була визнана в усьому світі й принесла Юнгу велику популярність.

Як головний фактор диференціації психологічних типів Юнг визначив чотири функції свідомості: мислення, відчуття, чуття та інтуїцію. Кожна функція може реалізуватися інтровертивно або екстравертивно.

Серед інших, введених Юнгом понять, інтроверсія і екстраверсія були найпоширенішими.

Юнг вважав: кожного індивідуума можна охарактеризувати як первинно орієнтованого на внутрішнє або на зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, енергія екстравертів — на зовнішній.

За Юнгом, немає "чистих" інтровертів або екстравертів. Юнг порівнював ці два процеси з роботою серця — ритмічною зміною в циклі стискання (інтроверсія) і розширення (екстраверсія). Однак кожен індивідуум більш схильний до однієї з цих орієнтації і діє переважно в її рамках.

Концепцію екстраверсії/ інтроверсії згодом розвинув Г.Айзенк, який визначив цей параметр (поряд з емоційною стійкістю) головним для особистості. В інтерпретації Айзенка ці поняття дотепер широко використовуються в психології особистості.

Погляди Юнга на природу психічного життя формувалися в полеміці з фрейдистським трактуванням лібідо. Юнг дав енергетичне трактування лібідо як потоку вітально-психічної енергії. Усі феномени свідомого й несвідомого життя людини він розглядав як різні вияви єдиної енергії лібідо. Неврози й інші розлади є результатом регресії лібідо, здатності повертатися назад під впливом нездоланних життєвих перешкод. Це призводить до репродукції у свідомості хворого архаїчних образів і переживань, що являють собою первинні форми адаптації людини до навколишнього світу.

Юнг радикально переосмислив фрейдистську концепцію природи несвідомого. На його думку, несвідоме містить у собі не тільки суб'єктивне й індивідуальне, витіснені за поріг свідомості, а й насамперед колективний і безособистісний психічний зміст.

Емпіричною базою введення ідеї "колективного несвідомого" була встановлена Юнгом у його психіатричній практиці схожість між міфологічними мотивами стародавності, образами сновидінь у нормальних людей і фантазіями душевнохворих. Ці образи—носії колективного несвідомого — Юнг назвав архетипами. Юнг по-різному описував архетипи, але


 
Загрузка...