REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання

Курсова робота

Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання.

План

І. Зміст, особливості. Історичні дані.

  • Природа духовності.

  • Духовність і вихованість.

    ІІ. Основи і етика християнства.

  • 10 заповідей.

  • Психологічне значення поняття "любов".

  • Ідеологія християнства: "Людина, як одна з творінь Бога".

  • Виховання головних чеснот християнина.

    ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей.

  • Цінності – провідна сторона формування особистості.

  • Принцип формування духовності на основі християнських цінностей.

  • Мета і завдання формування духовності.

  • Зміст формування духовності.

  • Форми виховання духовності засобами моральних християнських цінностей.

    IV. Особливості виховання і життя в родині за християнським зразком.

  • Християнське подружжя.

  • Християнські цінності української родини: традиції і сучасність.

    Висновок

    Мусимо прийняти визнання, що духовність — це певний стан людини і суспільства, який формується, виробляється важкою працею душі самої людини і самого суспільства, за участю їхньої власної волі і власних зусиль. Визнаємо також, що людська істота має схильність і потенції до нарощування власного духовного поля. І то незалежно від того, якими очима дивимось на нього — очима християнина чи матеріаліста. "Переконання у високому " святому є переконанням, вродженим духові людському, або, точніше сказати, сутністю людського духу, тим, чим дух людський відрізняється від душі тваринної..." Навіть В.Сухомлинський у добу домінування атеїстичного світогляду підкреслював, що "предметом особливої уваги виховання має бути стан духу вихованця". Образи Павки Корчагіна чи шолохівського Давидова мали репрезентувати в той час саме таке поєднання в людині двох начал — матеріального і духовного.

    І сьогодні цю двоєдність сприймаємо як реальність, але з тим лише застереженням, що й духовність може мати різний зміст, бо джерелом її можуть бути різні авторитети. Маємо тут нагадування євангеліста: "Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони...".

    Другою істотною особливістю духовності є те, що їй завжди властива певна спрямованість - націленість на Ідеал. Людині притаманна вічна схильність стояти обличчям до Ідеалу І вічне прагнення наблизитися до нього. В основі цієї спрямованості і цього прагнення лежить віра в нього, що не залежить від того, якого змісту є цей Ідеал. Навіть тоді, коли людина зрікається віри в Бога й оголошує себе атеїстом, вона приречена вірити, не може не вірити. За висловом М.Бердяєва, відходячи від віри в Бога, людина впадає в ідеолотропію, псевдорелігію, класичним взірцем якої була комуністична Ідеологія.

    До Ідеалу і до віри в нього людину веде багато чинників. Наука допомагає їй розуміти зміст ідеалу, мистецтво вказує на його досконалість і красу, релігія дає відчуття Інтимної близькості до нього. До віри в Творця спонукають людину Великі Таємниці її народження і П смерті. "Ми мусимо серцем почувати свій Ідеал,—писав Іван Франко, — мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього".

    Наступним кроком, що веде до розуміння духовності, є вибір предмета віри — самого Ідеалу. Власне, тут йдеться про певну ієрархічну систему Ідеалів, але зміст будь-якої такої системи визначається природою Головного Ідеалу, який займає в ній чільне місце. У комуністів ним був Ідеал комунізму, у фашистів — Ідеал нації, в антропократичному світогляді — образ надлюдини ("супермена"). У християн таке місце — на вершині Ієрархії Ідеалів - посідає образ Творця, що втілює в собі поняття Любові і Добра. "Усякий ідеал, - писав І.Франко, — це синтез бажань, потреб і змагань близьких, практично легких, і традиційних для осягнення, і бажань та змагань далеких, таких, що на око лежать поза межами можливого".

    Не підлягає сумніву, що відповідно до традиційно-релігійного світогляду визнання Бога і віра в Нього є першою і головною передумовою входження нашої сучасної людини у нову для нас, європейську цілісну систему цінностей, яку суспільство кладе в основу виховання. "Є тільки один Ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це Ідеал, що його дає християнство", — писав К.Ушинський.

    Така орієнтація на Авторитет Бога зумовлена тим, що вплив віри в Нього поширюється на все життя людини, на її моральну, національну, громадську, родинну та Індивідуальну поведінку тощо, зумовлює її повсякденний вибір в усіх сферах життя. "Коли душа любить, вона стає подібною до того, що любить", — наголошує св. Августин. До речі, цю точку зору поділяють і чимало відомих психологів, серед яких К.Юнг, Е.Фромм та ін.

    У пізнанні предмета нашої віри на велику увагу заслуговує Ідеал Краси, до якого людину скеровує естетичне почуття, що є теж вродженою властивістю людської душі і, на думку К.Ушинського, пов'язане з образом Творц. В основі естетичних почувань є прагнення довершеності. Звідси переконання, що естетичне є почуттям духовним, складовою духовності та, як і вона сама, "розлите" по всій системі цінностей. Воно підносить людину над рутинністю життя, внаслідок чого вони (цінності) сприймаються нею як щось більше, вище, ніж лише правилоподібні норми і вимоги.

    Носієм прекрасного, його "упаковкою" часто виступає мистецтво, "доступне почуттю без посередництва розсудку". Хоча, звісно, на красу може вказувати не лише воно, а й природа і навіть людські вчинки, якщо вони віддані на службу Високому і Святому.

    Добро й Краса завжди йдуть поруч. Краса - чинник конструктивний, мобілізуючий. Власне, ця близькість і породила відомий афоризм "краса врятує світ". Через красу до добра, від естетики до етики — таким було гасло древніх. І в цьому загальний сенс того мистецтва, яке називаємо духовним — у релігійному сенсі, бо, як уже йшлося, "духи" бувають різними, і мистецтво може служити різним богам.

    Якщо сказане вище про природу духовності зорієнтувати у річище традиційно-християнського світогляду, то матимемо підстави дати таке остаточне визначення поняттю духовності: духовність — це зумовлена світоглядом і вірою скерованість людини до Авторитету Бога і до богоугодно трактованих ідеалів різних рівнів ієрархії цінностей, що стосуються релігійного, естетичного, морального, національного, громадянського, родинного, особистісного тощо життя людини.

    Людина як істота соціальна у своїй поведінці потребує над собою Авторитету. Для того щоб утвердилась людська індивідуальність, людська особистість має усвідомлювати свій зв'язок з началом вищим, ніж вона сама, вона повинна визнати існування іншого, Божественного начала. Щоб


  •  
    Загрузка...