REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Світові релігії

святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали; участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — "Богояв-лення". Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещення Ісуса Христа в Йордані "Бог-Отець" засвідчував з неба, що це Його "Син улюблений", і "Бог-Дух святий" зійшов на Христа у голубиноподібному вигляді.

Стрітення. Це свято присвячене представленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очиститися від гріхів" і нечистої сили відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2(15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнього, відрахувавши від Різдва Христового (25 грудня) 40 днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом утвердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очищення. Його почали урочисто святкувати, супроводжуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. В Україні це свято утвердилося, головним чином, як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: "На Стрітення сонце — на літо, а зима — на мороз"; "Зима з літом зустрічаються".

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: офщійно-церковну — Вхід Господній в Єрусалим і побутову — Вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званого страсного тижня, який присвячується "згадкам про страждання Христа". Свято безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної календарної дати. В православ'ї воно належить до "двонадесятих свят". В основу свята покладено оповідку про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря, який був мертвим уже чотири дні, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед Сином Божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. В Україні ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після Пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях до неба, до воскресіння після смерті. У "Настольной книге священнослужителя" православної церкви записано: "Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй Особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи".

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед "вознесених на небеса" — грецький герой Геракл, засновник Риму Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїстський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Митра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і довго залишалося суто релігійним, церковним святом.

Трійця, або П'ятидесятниця. Це свято, яке у православ'ї також належить до "двонадесятих", встановлене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов "Святий Дух" і вони заговорили різними мовами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вави-лонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Хриетос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Останнє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало "святові седмиць", або П'ятидесятниці, власного специфічного обгрунтування і змісту.

В Україні свято Трійці ще раз зазнало змін. Тут воно: злилося;, з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "Зелені Свята") — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семик із завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння іікосіння трав та хлібів. У православ'ї свято Трійці пов'язане з помином душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився": "вигляд обличчя його змінився", "одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження".

Здвиження. Свято Здвиження Хреста Господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Костянтин, який


 
Загрузка...