REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Будизм та Ламаїзм

ведійська релігія, уже містив риси, характерні для більш пізніх індійських релігій, у тому числі і буддизму.

До них можна віднести представлення про те, що все існуюче живе зв'язано між собою в часі постійними переходами з одного тілесного стану в інше (переселення чи душ перевтілення), вчення про карму, як про силу, що визначає форму цих переходів. Стійкими виявилися склад пантеону богів, а також віра в пекло і рай. У більш пізніх релігіях були розвиті багато елементів ведійської символіки, шанування деяких рослин і тварин, більшість побутових і сімейних обрядів. У ведійській релігії уже відбивалося класове розшарування суспільства. Вона освячувала нерівність людей, повідомляючи, що розподіл людей на варни (касти в древній Індії) установлено вищим божеством - Брахмою. Соціальна несправедливість виправдувалася вченням про карму - тим, що у всіх нещастях людини винуваті гріхи, зроблені нею у колишніх переродженнях. Вона повідомляла державу інститутом, створеним богами, і примушувала володарей до виконання релігійного боргу. Навіть рясні жертвоприносини, доступні лише багатим і знатним, свідчили нібито про більшу близькість останніх до мору богів, а для нижчих варн багато обрядів були взагалі заборонені.

Ведизм відбивав порівняльну нерозвиненість антагоністичних протиріч в індійській громаді, збереження значних елементів племінної роздробленості і винятковості. До середини 1 го тисячоріччя до н.е. ці риси патріархальності приходять в усе більш різко виражене протиріччя з такими великими зрушеннями в суспільних відносинах, що і були основною причиною виникнення буддизму.

У 6-5 вв до н.е. робляться спроби укрупнити рабовласницьке господарство, використовувати працю рабів більш раціонально. Законодавчі міри, що трохи обмежують свавілю хазяїна стосовно раба, показують початок ізживання існуючої системи і відбивають страх перед гострими класовими зіткненнями.

Вищою фазою розвитку рабовласництва в Індії був період її об'єднання імперією Маур'я. "Саме в маурійську епоху виникли й оформилися багато основних рис соціальної структури, - кастової організації, найважливіші інститути древньоіндійського суспільства і держави. Одержав розвиток ряд релігійно – філософських плинів, у тому числі буддизм, що поступово із сектантського чернечого навчання перетворився в одну з трьох світових релігій.

"Поява буддизму на історичній арені, - пише К. К. Жоль, - збігається за часом зі значними змінами в соціально - політичному й економічному житті древньоіндійського суспільства. Дуже активно починають про себе заявляти периферійні райони брахманської культури, у яких усе більш висуваються на перше місце кшатрії, що заглядають на керівну роль у житті суспільства. Саме в цих районах на базі чотирьох царств (Кошала, Маганда, Ватса й Аванта) намічаються і відбуваються істотні зрушення в області економіки, політики, що вилилися в остаточному підсумку в утворення однієї з могутніх імперій у древній Індії - імперії Магадхі, засновниками і керівниками якої з'явилися представники династії Маур'єв. Таким чином, на території сучасного південного Біхара (Північна Індія) приблизно в середині першого тисячоріччя до н.е. концентруються значні соціальні сили, що бідують у нових принципах соціальної взаємодії й у новій ідеології".

Рейснер думав, що виникнення буддизму з'явилося наслідком... розкладання феодальних відносин і встановлення панування торгового капіталу (!).

Невичерпні нещастя, що обрушилися на трудящих при переході від ранніх нерозвинених форм рабовласництва до великого, що охоплює і пронизує впливом усе більш широкі сфери буття, з'явилися реальною життєвою основою, містифікованим відображенням якої була так називана "перша шляхетна істина" буддизму - твердження тотожності буття і страждання. Загальність зла, породжувана усе більш глибоким поневоленням трудящих, непевністю в завтрашньому дні в середніх шарів, жорстока боротьба за владу в класової верхівки суспільства сприймалися як основний закон буття.

Коли рабовласницький спосіб виробництва став гальмувати подальший розвиток продуктивних сил, коли перед суспільством початку вставала задача створення особистої зацікавленості працюючого в результаті його праці, однієї з релігійних форм критики старого ладу стало твердження наявності душі як деякої єдиної для всіх людей внутрішньої основи буття. Відповідно з'являється ідея людини - не члена визначеної варни, а людини взагалі, абстрактної людини. Замість безлічі обрядів і заборон для визначеної варни висувається ідея єдиного морального початку як фактора порятунку для будь-якої людини незалежно від його національної чи соціальної приналежності. Послідовне вираження ції ідеї дав буддизм, що і з'явилося однією з причин перетворення його у світову релігію.

Буддизм у своїх джерелах зв'язаний не тільки з брахманізмом, але і з ін. релігійними і релігійно - філософськими системами древньої Індії. Аналіз цих зв'язків показує, що поява буддизму було обумовлено й об'єктивними соціальними процесами, підготовлено ідейно. Буддизм не був породжений "одкровенням" істоти, що досягла божественної мудрості, як це затверджують буддисти, чи особистою творчістю проповідника, як звичайно вважають західні буддологі. Але буддизм не з'явився і механічним набором ідей, що малися. Він вніс у них багато новими, породженими саме суспільними умовами епохи його виникнення.

Спочатку елементи нового релігійного вчення, як затверджує буддійська традиція, передавалися ченцями своїм учням. Літературне оформлення вони почали одержувати порівняно пізно - у 2-1 вв. до н.е. Зберігся палійскій звід буддійської канонічної літератури, створений близько 80 р. до н.е. на Шрі - Ланці і названий пізніше "тіпітака" (санскр. - "тріпітака") - "три кошики закону".

У 3-1 вв. до н.е. і в перших століттях н.е. відбувається подальший розвиток буддизму, зокрема створюється зв'язний життєпис Будди, складається канонічна література. Ченці - теологи розробляють логічні "обґрунтування" головних релігійних догм, нерідко іменовані "філософією буддизму". Теологічні тонкості залишалися надбанням порівняно невеликого кола ченців, що мали можливість віддавати весь свій час схоластичним спорам. Одночасно розвивалася інша, морально - культова сторона буддизму, тобто "шлях", що може привести кожного до припинення страждань. Цей "шлях" і був власне тим ідейною зброєю, що сприяло протягом багатьох століть утриманню працюючих мас у покорі.

Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що відноситься до області індивідуального культу. Мається наувазі таку форму релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній світ з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як "чань" і "дзен". Багато дослідників вважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більш гнучким і добре адаптуємим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії.

У


 
Загрузка...