REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Структура Луцько-Житомирської римо-католицької дієцезії в кінці XVIII – на початку ХХ ст.

р.

1850 р.

1870 р.

1892 р.

1907 р.

1914 р.

Парафіяльні костьоли

81

113

164

257

245

243

254

Філії

2

12

16

56

52

61

46

Каплиці

0

259

370

595

359

323

333

Складено: [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].

Кількість парафій у кожному деканаті не була однаковою і сталою, оскільки вона залежала від кількості костьолів.

У 1843 році усі римо-католицькі парафії були поділені на п'ять класів, для утриманя духовенства виділено штати. У 1847 році у Луцько-Житомирській дієцезії було: 1 костел першого класу в Луцьку, що отримував 600 крб. сріблом у рік; 4 костьоли другого класу в Ковелі, Новоград-Волинську, Корці та Полонці з утриманням 500 крб. сріблом, 20 костьолів третього класу, які отримували 400 крб.; 33 костьоли четвертого класу, на які припало по 275 крб.; та 43 костьоли п'ятого класу, що повині були розраховувати свої видатки на суму у 230 крб. на рік [8]. Під час ліквідації парафій кошти, які виділялися на їх утримання, розділялися між іншими парафіями, а при створенні нових відбувався перехід існуючих парафій у нижчі класи, зі зменшенням кількості грошей на їх утримання.

Кількість священиків у Луцько-Житомирській дієцезії також не була сталою і визначалася , передусім, ставленням влади до поляків-католиків (див. табл. 2).

Таблиця 2

Кількість римо-католицького духовенства у Луцько-Житомирській дієцезії (1827-1914 рр.)

1827 р.

1846 р.

1850 р.

1870 р.

1892 р.

1907 р.

1914 р.

Парафіяльні адміністратори

81

91

131

242

216

225

240

Вікарії, вівтаристи, філіалісти та інш.

40

66

83

103

30

34

46

Складено: [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].

Були періоди, коли російський уряд проводив цілеспрямовану політику на знищення, усунення від посад католицьких священиків, особливо після поразки польських повстань 1830-1831 рр. та 1863 рр. Цей же період відзначається процесом закритття великої кількості костьолів та монастирів.

Важливим видом діяльності парафіяльного духовенства був облік віруючих. У спеціальних книгах щорічно зазначалася кількіксть новонароджених, померлих, хрещених, щеплених від віспи, одружених, розведених, тих хто посповідався та прийняв причастя, старих людей, яким більше 90 років, та ін. Наприклад: у 1862 році у Волинській губернії проживало 174 994 римо-католики; народилося протягом цього року 6 669 дітей, з них незаконороджених – 315; померло – 4613; одружились – 1947; вибуло з католицької церкви в православну – 89 [12, 21].

Парафіяльне духовенство було наділено функціями контролю: воно повинно було слідкувати, щоб віруючі регулярно ходили до костьолу, сповідалися та причащалися.

Потрібно відзначити постійне зростання кількості римо-католиків у Луцько-Житомирській дієцезії. Група католицького населення становила десяту частину серед інших віросповідувань (див. табл. 3).

Таблиця 3

Кількість жителів Волинської губернії за віросповідуванням

1863 р.

1912 р.

Православні

1 171 356

2 698 377

Католики

172 266

348 485

Протестанти

2 202

189 007

Євреї

175 833

548 176

Караїми

253

326

Магометяни

237

1 004

Складено: [12; 13].

Найбільша кількість римо-католиків порівняно з представниками інших конфесій проживала у Луцьку – третина всього населення. Причиною цього було те, що тут довгий час перебувала єпископська кафедра (з 1428 р.), єзуїтський колегіум та велика кількість монастирів, різних чернечих орденів. Серед повітів найбільша кількість римо-католиків проживала в Житомирському та Новоград-Волинському повітах, що було зумовлене становленням Житомира адміністративним центром губернії і переведенням до нього римо-католицької єпископської кафедри [12, 22].

Отже, можна стверджувати, що, незважаючи на політичні, економічні та соціальні обставини, які склалися на Волині у період після поділів Речі Посполитої, римо-католицька віра залишалася однією з найпоширеніших на території губернії. Упродовж ХІХ ст. кількість римо-католицького духовенства та парафіян зросла. Що ж до католицьких монастирів на території Луцько-Житомирської дієцезії, то їх кількість суттєво зменшилася внаслідок польських повстань 1830-1831рр. та 1863 рр.

Уже 3 грудня 1831 року Комітет у справах західних губерній затвердив правила ліквідації католицьких монастирів. Усі вони поділялися на три категорії: 1) ті, які брали безпосередню участь у повстані; 2) ті, які мали залежних селян-католиків; 3) ті, які не мали мінімальної кількості ченців згідно з канонічними правилами. Згідно з цими правилами, на Волині було закрито 35 монастирів: Торговицький, Козинський, Каменекотерський, Чарторийський, Невірківський, Кульчинський, Старокостянтинівський домініканський, Шумбарський, Берестецький, Теофільпольський тринітарський, Чуднівський, Нарковицький, Янівецький, Кустинський бернардинські, Городиський, Дорогостайський, Лабунський, Киселінський, Олевський, Ушомирський, Топоржинський, Аннопольський кармелітів древніх правил, Володимирський, Устилузький, Острозький капуцинський, Нововишневецький кармелітів босих, Шумський, Кременецький, Дружкопольський, Корецький, Івницький францисканський, Затуржецький, Радзихівський, Коднянський


 
Загрузка...