REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Свобода совісті як елемент демократичних свобод

та образливих висловлювань про християнство, які виходять за рамки цивілізованої дискусії. Це не відноситься до дебатів та дискусій про істиність християнської доктрини. Церква Англії та церква Шотландії являються офіційними державними церквами при проведенні релігійних церемоній. Релігійна освіта повинна бути забезпечена по всіх школах, що фінансуються з громадських фондів, і складає частину національних учбових планів.

Італія :

Конституція, стаття 8.

Всі релігійні конфесії рівні перед законом . Релігійні конфесії, інші ніж католицизм, самоорганізуються у відповідності зі своїми віруваннями при умові, що їх дії не вступають у протиріччя з італьянським законодавством.

Іспанія :

Конституція, стаття 16.

Жодна конфессія не носить характеру державної. Державні власті не беруть до уваги релігійні вірування іспанського суспільства та підтримують відповідні відношення співпраці з католичною церквою та іншими конфесіями.

На мою думку, елементом свободи совісті повинна бути також цілком світська, нерелігійна освіта в державних, що утримуються на кошти налогів з усіх громадян, навчальних закладах. Такий елемент системи свободи совісті називається відокремлення школи від церкви...

6. Правове поле України.

а. Конституція України про свободу совісті, релігії та церкви.

Нарешті звернемося до Конституції України. Ось статті, що стосуються свободи совісті:

Стаття 24.

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і рівні перед законом.Не може бути привілегій і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, по мовним чи іншим ознакам...

Стаття 34.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань...

Стаття 35.

Кожний має право на свободу світогляду та віросповідання.Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди,проводити релігійеу діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежено законом тільки в інтересах захисту суспільного порядку, здоров'я та моральності населення чи захисту прав та свобод інших людей.

Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою чи відмовитися від виконання законів з мотивів релігійних переконань. У випадку якщо виконання військових обов'язків протирічить релігійним переконанням громадянина, виконання цієї повинності повинно бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, кожен в Україні, а не тільки її громадянин, може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, здійснювати релігійну діяльність. Щоправда, українська Конституція не гарантує широкого права діяти згідно зі своїми релігійними переконаннями.

Водночас, як відомо, конституції переважної більшості країн, принаймні європейських, містять гарантії релігійної свободи не лише особи, але й релігійних організацій.Причому якщо в сенсі проголошення особистої свободи всі вони дуже подібні й більшою або меншою мірою відповідають міжнародним правовим документам, то щодо правового стану релігійних організацій конституції демонструють досить-таки значні відмінності.

Українська Конституція проголошує відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, а також те, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. В нашій Конституції немає спеціальної згадки про якусь одну з релігійних організацій (на відміну від Італії, Іспанії, Грузії, Македонії, Болгарії та деяких інших країн) і, на відміну, скажімо, Греції, не йдеться про державну церкву.Не передбачає Конституція України й поділу релігійних організації на традиційні і не традиційні, визнані або не визнані (як, скажімо, в Литві). Але не містить вона, зазначимо, й положення про рівність усіх церків чи релігійних громад перед законом (як, наприклад, у конституціях Білорусії, Росії чи Хорватії).

Але твердити, що принципові засади церковно-державних відносин тим самим в сучасній Україні уже закладено, видається передчасним. Навіть понад це, можливо, лише відтепер і розгорнеться справжня дискусія, а то й боротьба навколо того, якою саме бути українській системі відносин між державою і релігійними організаціями. Адже конкретизація конституційних положень повинна відбутися у спеціальному Законі (або законах), а нинішній Закон " Про свободу совісті і релігійні організації ", напевно, зазнає більш або менш суттєвих змін. І якими будуть ці зміни, крім зміни назви, - з прийнятої Конституції ще зовсім не випливає.

Головне залежатиме від того, який саме зміст вкладе український законодавець у положення про відокремлення Церкви від держави. Адже подібне положення у прямій або посередковій формі міститься в конституціях країн з дуже відмінними моделями церковно-державних відносин, таких,як США та Словенія, Росія та Японія, Білорусь та Польща.

Ще одне принципове питання - наявність або відсутність відмінностей у правовому статусі різних релігійних організацій. В українській Конституції немає - попри численні звернення релігійних лідерів - положення про рівність усіх релігійних організацій перед законом. І слід зауважити, що майже повсюдно в Західній Європі одна (Італія, Великобританія), або кілька (Німеччина, Бельгія) церков мають важливі переваги перед іншими. Ці переваги є вислідом тривалого і складного історичного розвитку,в якому певній Церкві (церквам) належало особливе місце, а також результатом виснажливої боротьби, пошуку і віднайдення компромісів між консерваторами і модерністами, ортодоксами і лібералами. Адже саме з домінуючими церквами у держав складалися найбільш напружені відносини - лише порівняно недавно (в часовому вимірі історії) ці відносини з площини змагання і боротьби, придушень і тимчасових перемог перейшли на рівень гармонії і співпраці.

б.Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації ".

На основі положень Конституції в кожній демократичній країні приймається додаткове, уточнююче Законодавство про релігійні культи.( В кожній окремій країні воно називається по-різному.)

Законодавство України про релігійні культи під назвою: "Про свободу совісті та релігійні організації" писалося за схемою, на основі і лише в наслідок редагування відповідного Законодавства СРСР та УРСР, в яке вносилися лише деякі зміни і доповнення. З внесенням останніх воно було прийняте Верховною Радою 23 квітня 1991 року, а потім з врахуванням нової Конституції України декілька раз ще і ще вносилися


 
Загрузка...