REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Свобода совісті як елемент демократичних свобод

доповнення. Зараз у Верховній Раді проходить подання Кабінету Міністрів про доповнення і внесення змін до 14 статті згаданого Законодавства.

Необхідність удосконалення Законодавства про свободу совісті зумовлена тим, що, як заявляє про це Державний комітет у справах релігії, в Україні в галузі релігії відбуваються такі інтенсивні процеси, які не спостерігаються не лише в СНД, а і у всій Європі. Активність релігійно-церковної діяльності перевищує активність усієї решти громадсько-політичних організацій. "Водночас рівень конфлікності в релігійному середовищі, - як свого часу зазначав Президент України Л.Д. Кучма, - все ще залишається вищим, аніж у суспільстві загалом...(вони) приховують реальні загрози громадському спокоєві та стабільності" (ж. "Людина і світ", 1997, №9, стор. 26). Серед цих порушень домінують порушення Законодавства України про релігійні культи. Причина цього полягає і в недосконалості самого Законодавства, і незнанні діячами релігії та віруючими цього законодавства, і , що теж важливо, у відсутності у наших правознавців глибоких фахових знань з проблем свободи совісті.

Загальновідомо, що в межах чинного законодавства в Україні не вдалося нормалізувати фунціонування релігійних організацій, а навпаки, в останні роки ми були і є свдками небаченіх за роки Радянської влади міжконфесійних конфлікиівю Навіщо ж в такому разі латати латаний-перелатаний Закон. Слід, на нашу думку, створювати новий Закон про свободу совісті і писати його зовсім по-іншому.

Насамперед у Законі про свободу совісті потрібно буде врахувати положення ратифікований Україною міжнародно-правових документів, в який ідеться про свободу совісті, релігії, думки і переконань. Певен, що нам не потріібен загальнодерфавний орган з пистань свободі совісті та релігії. Саме цей орган – Державний Комітет у справах релігії сприяв розпалюванню міжконфесійних конфліктів протягом останніх 7-8 років, не погасивши жодного з них. У разц необхідності держава може звертатися за експертною порадою до фахівців або утворити тимчасовий дорадчий орган чи встановити посаду консультанта при Верховній Раді чи при Президенті України. Загалом же усі конфлікти в цій сфері повинні розв'язуватися в суді, а відповідальність за здійснення Закону про свободу совісті в кожному окремому випадку необхідно покласти на органи місцевого самоврядування.

7. Без свободи совісті в України немає цивілізованого майбутнього.

Порівняно з конституціями ряду зарубіжних країн Конституція України, як зазначалося вище, проголошує чи не найбільш демократичні права і свободи совісті, але ці права і свободи, на жаль, грубо порушуються .

Ми вже говорили про те, що законодавча влада до цього часу не оновила, відповідно до сучасних умов, законодавства про релігійні культи. Більшість депутатів Верховної Ради шляхом утворення різного роду об'єднань з питань захисту чи заборони діяльності тих чи інших релігійних угрупувань цілеспрямовано розпалює ворожнечу між громадянами на грунті їх віровизнань. Майже всі політичні партії раз-по-раз і відкрито намагаються експлуатувати релігійні вірування громадян в своїх епізодичних амбіційних акціях та у виборчих компаніях.

Неприпустимо з точки зору Конституції, свободі совісті та здорового глузду веде себе щодо релігії виконавча влада. Вона, наприклад, не рахуючись з Конституцією України та з релігійними почуттями віруючих, майже постійно залучає до своїх публічних акцій представників тієї чи іншої православної церкви, здебільшого – церкви патріарха Філарета, що його Вселенським православ'ям позбавлено всіх санів, чернецтва і піддано анафемі. Таким чином виконавча влада дискредитує свої громадян інших православних церквів, а взагалі – громадян неправославних віровизнань.

Втручаючись в релігійно-церковні справи, держава немов би забуває, що її місія полягає в тому, щоб всі свої сили віддати найкращому влаштуванню життя свої громадян на землі, а не звалювати не себе турботи про те, як цих громадян щонайвірнішим шляхом відправити в царство небесне. Фактично, виконавча влада поклала на себе керівництво релігійними процесами в країні. Підкреслимо, виконавча влада, практично, зайнята не забезпеченням свободи совісті своїх громадян, а керівництвом релігійними процесами в країні. В руслі цього "керівництва" сам Президент тисне на представників чотирьох православних церквів, щоб вони об'єднувалися і утворювали з себе самостійну православну церкву, бо "в самостійній Україні повинна бути самостійна церква". Потрібно зовсім не розуміти - і не цікавитись розумінням! - змісту церковного життя і суті релігійних переконань, відірватися від сучасності, щоб ставити собі такі нездійсненні завдання і такими чином діяти.

Глибоку стрбованість діями "деяких поліьтиків і чиновників, що вважають себе вершителями долі українського Православ'я, маючи при цьому лише приблизне уявлення про природу і суть Церкви", - висловив Архієрейскький собор Української Православної Церкви (УПЦ) у заяві від 28 липня 2000 року. Собор засудив намагання світської влади "втручатися у життя церкви, вирішувати за церковний народ його проблеми... постійні спроби тиску на Церкву"; засудив спроби застосувувати до церкви "ті стереотипи, які сформувалися в політичному житті"; підходити з "політичними мірками до дуже складної проблеми автокефалії УПЦ, вішати на УПЦ ярлик "п'ятої колони Москви" тільки за те, що заради церкви ми визнаємо сьогодні більш доцільним зберегти молитовну канонічну єдність із Руською Православною Церквою". "Церква, - наголосили архієреї УПЦ, - зобов'язана бути вище націіональних амбіцій і забобонів, тому що в ній немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, але все і у всьому Христос(Колосянам, 3:11)."

Схожі позиціії займають також віруючі та їх їєрархи всіх інших конфесій, за винятков хіба що зполітизованої верхівки Украінської Православної Церкви-Київський патріархат на чолі з Філаретом (Денисенко) та Української Греко-Католицької церкви, які настирно домагаються створення "національної", державної церкви, що мала б перевагу над рештою релігійних конфесій.

Наша світська влада, що сформована з числа глибоко нерелігійних людей, хоче облагодіяти віруючих громадян України своїм Богом, перетворити благодатну для віруючих церкву на освятителя своїх неоковирних реформ. Причому, в досягненні своєї безглуздої мети виконавча влада не зупиняється навіть перед святотатством. А чим іншим можна назвати цьогорічне (2000-го року) демонстративне паломництво в пасхальну ніч верхівки керівництва держави по чотирьох ворогуючих, проклятих одна однією, храмах: Київського патріархату, Автокефальної церкви, Греко-уніатських віруючих та Московської патріархії. І скрізь високі державні мужі з однаковою "чистою совістю" молилися, а Президент в одній з них навіть...


 
Загрузка...