REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків

"житейський" характер. Не можна женитися занадто молодим, тому що діти будуть народжуватися слабкими; не можна говорити непристойності, тому що це веде до розгнузданості взагалі, і т.д. У цілому ж Аристотель, на якого широко спиралася середньовічна релігійна думка християн і мусульман, дав аскетиці значно менше, ніж іншим областям богослов'я.

Свою лепту вніс у розвиток ідеї аскетизму, епатуючи співгромадян, кінік (тобто, який жив, "як собака") Діоген Синопський (404-323 рр. до Р.Х.). Домом йому служила закинута бочка[6] . З майна в нього були всього лише ціпок і чашка; останню він розбив, коли побачив хлопчика, який п'є пригорщами зі струмка. Він став основоположником школи кініків (циніків), котрі убозтво і бідність проголосили істотною ознакою мудрості.

"Мистецтво жити", що передбачає "терапію душі", зцілення її від пороків і пристрастей бачили в філософії філософи-стоїки (порівн. також відоме означення філософії як "мистецтва вмирання" у Платона - див. 4, с. 13). За вченням стоїків, мета філософії полягає в моральному поводженні людини. Філософія - вправа - 'άσκησις, у мистецтві, й, насамперед, - у мистецтві вищому - у чесноті; вона вчителька чесноти; чесноти можна навчитися, тільки вправляючись у ній, звідси твердження стоїків, що філософія - сама по собі чеснота. В школі стоїків було вироблено також характерне поняття апатії. 'Аπάθεια означає буквально "відсутність страждань", безпристрасність (ά - негативна частка; πάθος - пристрасть, страждання або взагалі почуття). Стоїки позначали так здатність мудреця не радуватися звичайним насолодам і не страждати від страхів звичайних людей: вони вважали, що мудрець сам керує своєю поведінкою, виходячи з морального закону.

Усі ці риси поступово стали сприйматися як атрибут філософа взагалі. Характерні похвали на адресу пізньоантичного філософа Прокла, який був неодружений, украй стриманий в їжі і питві, стійко переносив страждання, прагнув якнайменше спати і безперестану віддавався розумовій роботі [22, 174-178].

Як бачимо, у вченнях, що висували визначений духовний ідеал, аскеза зрештою стала утверджуватися як необхідний засіб його досягнення.

Якщо підвести всім цим, досить складним, шуканням деякий підсумок з християнської точки зору, то, насамперед потрібно визнати досить правильним поняття про чесноту як основний принцип моральної діяльності людини.

Принципом, що лежав в основі грецької моралі, була чеснота ('αρετή), котру всі шукали і котрої всі домагалися [23, с. 20-21]. Чеснота знаходила вираження у формі добровільного убозтва, фізичного і духовного стримування; чеснотою вважалася цнотливість (безшлюбність і умиротворення чуттєвості).

Але тут не було особливого керівництва Божества, не було Одкровення. Тому робота для знаходження принципу моральної діяльності в древніх греків відбувалася шляхом суб'єктивного міркування й аналізу єдино особистої самосвідомості. Отже, керівним началом і разом джерелом морально-аскетичного ставлення до життя в них був досвід філософської абстракції і споглядання. Але при всьому цьому слід враховувати те, що "рисою аскетизму еллінів, як і взагалі язичників, служить протиріччя або роздвоєність між настроєм і вираженням цього настрою у факті. Боротьба з одною пристрастю супроводжується в них рабством в іншої - переважно гордості, марнославства, хвастощів"; чеснота смирення була глибоко чужа їм, і "відсутність цієї чесноти червоною ниткою проходить через життя всіх язичників"[23, с. 13]. Характерна відсутність у греків поняття совість (яка проснулася лише в Сократа і стоїків) також говорить сама за себе.

"Пояснення такого протиріччя в язичницьких аскетів криється не стільки в нестачі бажання - бути істинним аскетом, не стільки в зовнішніх умовах життя, скільки у відсутності сили благодатної, що відроджує людину. Благодать же дарована Христом" [23, с. 13-14; див. 8, с. 70-71].

Грецька аскетика не є подвигом самоумертвіння, як це представляється, скажемо, у подвижництві буддистів. Тут, навпаки, проглядається ідея самовивищення як єдиний результат доброчесного життя людини.

Однак безплідність філософського ідеалу моральної досконалості криється не у відсутності бажання досягти досконалості, а у відсутності Божественної благодатної сили, що заповнює собою брак людських природних сил [24, с. 29-30].

Ніл Синайський про грецьке язичницьке подвижництво говорить: "Що користі від подвигів і великотрудного пильнування для них, які не мали Законоположника Христа? Тому що філософія є виправлення вдач, при щирому віданні Сущого. І далекі від нього елліни, що відкинули Премудрість і замахнулися філософствувати без Христа, Котрий один і ділом і словом указав щиру філософію" [13, с. 3].



Література

Зелинский К. Древнегреческая религия. - К., 1993.

Древнегреческо-русский словарь. - М., 1958.

Зарин С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению. - М., 1996.

Сидоров А. Древнехристианский аскетизм и зарождение монашества. - М., 1998.

Греческо-русский словарь. Изд. 2-е. - К., 1890.

Греческо-русский словарь. Изд. 5-е. - СПб, 1899.

Миртов Д. Нравственное учение Климента Александрийского. - Спб, 1900.

Лопухин А. П. Православная богословская энциклопедия. - Т. 2. - Петроград, 1901.

Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М., 1981.

Советский энциклопедический словарь. - М., 1988.

Эллинские поэты. - М., 1963.

Теодорович I., митрополит. Основне богословіє (апологетика). - Бавнд Брук, 1971.

Нил Синайский, преподобный. Творения. - Т. ХХХII. - Ч. 2. - М., 1859.

Рассел Б. История западной философии. - М., 1959.

Философский словарь. - М., 1968.

Томсон Дж. Первые философы. - М., 1959.

Маковельский А.О. Досократики. Ч.3. Казань, 1919.

Трубецкой С. Н. Курс истории древней философии. - М., 1997.

Лурье С. Я. Демокрит. - Л., 1970.

Маковельский А. О. Древнегреческие атомисты. - Баку, 1946.

Василий Великий, свят., архиепископ Кесарии Каппадокийской.-. Творения. - ч. 3. - М., 1993.

Марин. Прокл, или о счастье // Прокл. Первоосновы теологии. - М., 1993. - С. 165-185.

Пономарев П. Догматические основы христианского аскетизма по творениям восточных писателей-аскетов IV в. - Казань, 1899.

Тертуллиан. Творения. - Ч. 2. - СПб, 1842.

[1] σκησις - гімнастичні вправи і спосіб життя атлетів у цілому [5, с. 134; порівняй 6, с. 547-548; 3, с. 2].

[2] Поема була написана як повчання непутящому братові автора, який розрився внаслідок безпутного життя. Ця поема для древніх греків була протягом століть скарбницею моральних сентенцій і корисних життєвих порад.

[3] Можна згадати також Ксенократа (314 р. до Р.Х.), спокушаючи якого, недруги підклали до нього в постіль блудницю. Але він залишився настільки байдцжим, що жінка, засоромившись, утекла з лементом: "Для чого насміялися наді мною, поклали поруч з мерцем".

[4] Багато зробивши для встановлення орфізму Піфагор загинув, за переказом, тому що не зважився топтати бобове поле, рятуючись від повсталих проти його правління городян.

[5] Поняття совісті з'являється лише в пізньоантичний час у стоїка Сенеки; у грецькому тексті Нового Завіту воно вжито вже більше двадцяти разів.

[6] Можливо, що це була не бочка, а величезний глечик, у якому хоронили мертвих (14, с. 250).


 
Загрузка...