REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Релігія (лекції)

сонця на літо. Свято народження сонця святкувалося наприкінці грудня (Коляда). На колядах співалися пісні – колядки, в яких відбивалися величання й побажання господареві та його родині щастя й достатку. У християнські часи це свято змінилося на різдво, але обряди старого свята залишилися. Головним літнім святом був Купала, символ найбільшого розквіту природи. В ніч на Івана Купала діють чарівні сили і цвіте папороть, квітка якої має чудодійну силу відкривати скарби. Стрибання людей через вогонь засвідчувало особливу очищуючу силу вогню, що почитався у давні часи слов'янами. Напевно з язичницькими віруваннями пов'язані обряди освячення маку на Маковія, меду і яблук на Спаса. Кінець аграрного циклу символізувало свято на честь святого Дмитра, який замикав землю і приводив зиму. Протягом століть церква боролася з язичницькими звичаями, але в кінці кінців змушена була змиритися з ними, оскільки через них християнство входило до їхнього світогляду.

3

Однією з найдавніших у світі національних релігій є іудаїзм – монотеїстична релігія. Крім євреїв, іудаїзм сповідують також караїми, тати й фалаші (Ефіопія). Визнання єдиного Бога Ягве (Ягве, Єгова або Адонай) та боговибраність єврейського народу, віра в небесного спасителя - мессію, який повинен судити живих і мертвих; святість Старого заповіту і Талмуду, виконання положень яких забезпечує вічне блаженство у загробному житті – основні догмати іудаїзму. Центральною фігурою релігії іудаїзму є Бог Яхве. Посилання на тексти Біблії і Талмуду

Старий заповіт – частина Біблії, комплект іудейських священних книг. Ветхий заповіт іудейські богослови називають Танахом. В ньому зібрані різні релігійні твори, створені протягом 13-2 ст. до н.е. і який є священним письмом, надихнутим Ягве. Старий заповіт складається з трьох відділів: 1. П'ятикнижжя (п'ять книг Мойсея або Тора): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення закону; 2) Пророки (Ісус Навин, книга Судей, 1 і 2 книги Самуїла, 1 і 2 книги Царів, Ісайя, Єремія, Єзекііль і 12 "малих пророків"; 3) Писання: Псалми, Притчи Соломона, книга Іова, Піснь пісень, Руфь, Плач Єремії, Екклезіаст, Есфір, Даниїл, Езра, Неємія, 1 і 2 книга Хронік. Старий завіт, який обіймає 4/5 усього тексту Біблії відомий у 2-х варіантах: Масоретський текст (Танах) написаний давньоєврейською мовою складається з 39 книг. Мова йдеться в них про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, та десять заповідей, даних людям Богом.

Археологічні розкопки у 19 та 20 ст. в Месопотамії та інших країнах Близького Сходу засвідчили, що чимало старозавітних текстів співпадають з найдавнішими ассиро-вавілонськими, єгипетськими і хетськими текстами. Наприклад, при порівнянні текстів законів Хаммурапі – шостого царя т.зв. Вавилонської династії із законами Мойсея спостерігаємо чимало загальних рис. Про близькість книги Вихід з літературою народів Давнього Сходу зазначав дослідник шумерської писемності С.Крамер. У міфі про Інанну мова йдеться про богиню, яка бажаючи помститися людині, яка образила її, перетворила всю воду країни в кров. Ця тема "кровавого моря", підкреслює Крамер, не зустрічається ніде, крім Біблії, у книгі Вихід. У тексті шумерійських табличок, в яких розповідається про героя епосу Гільгамеша, зустрічається історія потопу. Новий матеріал для вивчення Старого заповіту надали знахідки на березі Мертвого моря у середині 20 ст. У печерах Ваді-Кумран було знайдено численні рукописні твори, написані давньоєврейською мовою, які представляли фрагменти майже 600 книг.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (давньоєвр. - "вивчення) –багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків: з 4 ст. до н.е. до 5 ст. н.е. Століттями зміст Талмуду передавався поколіннями в усній формі тому його називають усним законом. У письмовому вигляді він сформувався у 5 ст. н.е. Основою Талмуду була Біблія, зокрема П'ятикнижжя Мойсея, закон Мойсея або Тора. Структурними складовими Талмуда є Мішна і Гемара.

Мішна – це об'ємний коментар до Вітхого завіту і складається з 63 трактатів, які утворюють 6 розділів.

Гемара – збірник тлумачень до трактатів Мішни. Догматика Талмуда в наш час є основою іудаїзму. Талмуд вміщує різні відомості про культ, мораль, догматику, а також казки, легенди, міфи. Приводяться відомості історичного характеру: про виникнення релігійних партій та угруповань в Іудеї. Через весь Талмуд проводяться ідеї залежності людини від Бога, проповідь покірності і презирство до соціальних низів.

Іудаїзм виник на території Палестини на зламі 1-2 тис. до н.е. Таку назву ця релігія отримала від назви єврейського племені Іуда – найбільш численного з 12 єврейських племен і яке стало в кінці 9 ст. до н.е. панівним племенем. Витоки іудаїзму сягають задовго до часів вторгнення кочових семітських племен на територію Палестини. В їхній середі були розповсюджені анімістичні, тотемістичні, фетишистські й магічні обряди. Формування монотеїстичної релігії зайняло чималий час і мало перехідну форму –генотеїзм, що передбачало існування єдиногоБога. У єврейського народу ним став бог Ягве. Корені культу Бога Ягве – центральної постаті релігії іудаїзму уходять у допалестинську епоху. Будучи одним із божеств іудейського пантеону, культ Ягве став виходити на перше місце. Цьому могли сприяти реформи фараона Ехнатона в Єгипті. Згідно біблійній традиції, єврейський народ опинився у єгипетському полоні і з народженням Мойсея (Мойсей належав до Левитського племені) набув свого вождя, який вступив у контакт з Богом і слідуючи його настановам вивів євреїв з єгипетського полону до країни обетованної – Палестини. Роль Ягве як племінного бога особливо підвищується тоді, коли кочові єврейські племена почали наступ на землеробські області Ханаану (Палестини). Ягве виступає в цю епоху як войовничий загально ізраїльський або загально єврейський національний Бог, який знаходиться на чолі свого народу у його боротьбі проти ворогів.

Завоювання євреями Палестини змінило їхній образ життя. Вони поступово перейшли від кочового образу життя до постійного. Ці зміни торкнулися й релігії, що виявилося у поклонінні місцевим божкам – ваалам.

У 10 ст. до н.е. цар Соломон побудував в Єрусалимі розкішний храм Ягве, який в подальшому став центром культової діяльності іудаїзму. Але на початку централізації культу Ягве ще не було. Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят: маццот (свято весни), шеббуот (свято збирання пшениці), суккот (свято кущів). У період, який називається "після полону" значне місце зайняла реформа царя Іосії, в основу якої було покладено п'яту книгу Мойсея – "Повторення закону". Ця книга суворо регламентувала і правову й обрядове життя євреїв, а головне вводила суворий принцип поклоніння Богу Ягве. Було розпочато


 
Загрузка...