REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Релігієзнавство → Релігієзнавство як наука. Релігія в житті суспільства

Тема 1. Релігієзнавство як наука. Релігія в житті суспільства

План лекції:

  • Предмет та історія розвитку релігієзнавства як науки.

  • Поняття релігії. Її психологічна і культурна сутність.

  • Походження та розвиток релігії.

  • Функції релігії та церкви в житті суспільства.

    1. Спроба пояснення феномену релігії вилилася у формування спеціальної галузі знання – релігієзнавство. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування і розвиток релігії, її будову.

    Релігієзнавство – це комплексна галузь людського знання.

    Релігієзнавство як самостійна дисципліна з'явилася у навчальних планах вузів зовсім недавно – у середині 1990-х років. Її поява була обумовлена усвідомленням потреби більш об'єктивного підходу до змісту релігії та її ролі в суспільстві.

    Релігієзнавство є багатодисциплінарною сферою гуманітарного знання. Структурними системами цього знання є антропологія релігії, географія релігії, культурологія релігії, психологія релігії, філософія релігії, футурологія релігії.

    Історично першою формою релігієзнавства є теологія – вчення про бога в католицькій та протестантській традиції та богослов'я – наука про прославлення Бога за православною традицією. Богословсько-теологічний підхід до релігії – це підхід релігії "іззовні", з позиції самої релігії. Основою цього підходу є віра. З точки зору О.Меня, релігія – це відповідь людини на проявлення Божественної сутності. Релігійний досвід – це переживання, пов'язані з почуттям реальної присутності у нашому бутті якогось Вищого начала. На думку богослова О.Меня: "Зустріч з Богом відбувається у житті кожної людини. І релігійний досвід людини є досвід універсальний, загальнолюдський". Богословсько-теологічному протистоїть філософський і науковий. У 17-18 ст. зароджується філософія релігії (Л.Фейєрбах). На думку К.Маркса і Ф.Енгельса релігія як соціальне явище має історичну природу і породжена соціальними явищами. Дослідження релігії з наукових позицій займалися О.Конт та Дюркгейм. Для соціолога релігія цікава лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Але релігія – це й ще й психологічне явище. Психологія релігії сформувалася у кінці 19-поч. 20 ст. завдяки працям З.Фрейда. Яка доля очікує релігію у майбутньому, чи зникне релігія у майбутньому? Відповіді на ці питання намагається дати футурологія релігії. Аналіз існуючих релігій говорить про те, що йде інтенсивний процес модернізації релігії через повернення її до людини, до загальнолюдських цінностей.

    2. Слово "релігія" має два значення у перекладі з латинської мови. Перше значення – це благочестя, святиня, предмет культу і друге – це "пов'язувати". У першому випадку вже ясно. Що ми маємо справу з таким явищем, яке відноситься до чогось святого, надлюдського у нашому житті. Це вище або Абсолютне має загальну назву Бога. Таким чином, релігії без Бога не існує. Бог – це початок і зміст будь-якої релігії, релігійної системи. Бог або Абсолют знаходиться вище людських і природних сил, т.ч. він над реальний і надприродний. Бог трансцендентний (лат. "той, який виходить за межі чогось"), ось чому людина не може відкрити, пізнати або побачити Бога. Проте саме божество може відкритися людині. Німецький філософ І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

    Наступне, що об'єднує усі релігії – це релігійна віра. Віра – це елемент людського знання і спрямована вона на уявлення, образи, теорії і т.ін. Які ж з цих утворень свідомості є предметом віри? Очевидно, ті, які не є предметом знання, які не отримали у свідомості людини статусу об'єктивних істин.

    Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття, теорії. Предметом релігійної віри є надприродне. Таким чином, віра в існування надприродного є суттєвою характеристикою будь-якої релігії. Існує дві теорії на проблему релігійної віри. Одна з них тлумачить її по-переважності як інтелектуальний феномен і в такому разі релігія постає як міфологічна система (міфи, легенди, казки, притчи). Представниками міфологічної школи в релігієзнавстві є Ш.Дюпюї і К.Вольней. Друга теорія робить акцент на емоційно-вольовому елементі. На думку представників психології релігії З.Фрейда і К.Юнга, релігійна віра – це перш за все релігійні переживання, релігійні почуття. Цей підхід передбачав існування особливих релігійних переживань, але чим вони відрізняються від інших людських переживань?

    Російський православний богослов Олександр Мень дає таку відповідь на це питання: "Специфіку релігійних переживань не можна звести до будь-якої сфери людського духу: ані до моралі, ані до естетики ані до будь-якого почуття, взятого окремо. Точніше всього його можна визначити як почуття благоговіння. Почуття благоговіння означає таким чином благоговіння перед богом. Отже, особливість цього почуття визначається характером його спрямованості на Бога".

    У розвинених релігійних системах виділимо два чітких рівня: буденна релігійна свідомість і концептуальна релігійна свідомість. У другому випадку релігійна свідомість існує у вигляді систематизованого і кодифікованого віровчення. Зміст віровчення сформульовано у священних книгах (Біблія, Коран). А також затверджено релігійними організаціями у вигляді догматів. Визнання релігійної свідомості у якості ведучого елемента релігійного комплексу є домінуючою, але не єдиною точкою зору у релігієзнавстві.

    На думку релігієзнавців, основним елементом релігії, який надає їй своєрідності є культова система. Вона представляє собою сукупність певних обрядів. Обряд – це сукупність стереотипних дій, установлених звичаєм або традицією, які символізують ті чи інші ідеї, норми, ідеали і уявлення. Однією з головних соціальних функцій обряду є акумуляція і передання досвіду як між людьми, так і між поколіннями. Велике значення має емоційний бік обрядової дії, її нормативний характер. У якості найважливішого ознаки обряду слід відмітити його символічний характер. Специфіка релігійних обрядів полягає в їхньому ідейному змісті. Ось чому одні й ті ж самі культові дії набувають у різних релігійних системах принципово відмінний зміст. Так, наприклад, очищуючі обряди, пов'язані із зануренням у воду у деяких племен інтерпретувалися як засіб очищення від скверни, а християнський водний обряд набув значення хрещення. Він же символізує і доручення до церкви.

    Еволюція релігійних обрядів йшла шляхом їх одухотворення. Вершиною цього шляху є молитва – словесне звернення людини до об'єкту своєї віри. Молитви бувають індивідуальні та колективні. Можливо молитва склалася на основі язичницьких заговорів і заклинань як елемент магії слова.

    Для того, щоб постійно підтримувати релігійні почуття у багатьох розвинених релігіях установлено богослужбовий канон, до якого включається "коло річного богослужіння". Кожне число кожного місяця присвячується особливим подіям або пам'яті святих. Наприклад, на кожний день тижня призначаються особливі молитви: у суботу і неділю вони носять урочистий характер. У середу і п'ятницю – сумні. Значне місце у культовій системі займає її естетичний бік. Будівля храму, його інтер'єр, ікони та фрески впливають на людину. Релігійна культова система – це перш за все система колективних дій. Ось чому вони потребують впорядкування і систематизації.

    Специфіка релігії проявляється не в особливому характері вірування, а у тому, що ці уявлення, образи включаються у культову систему, набувають у ній символічний характер і функціонують у соціальній взаємодії.

    Саме на базі культових дій й формується релігія як соціальний інститут. Первісною ланкою інституту релігії є релігійна група. У первісному суспільстві культові дії входили до процесу матеріального виробництва і релігійна група співпадала з іншими соціальними групами (племенем, родом). Поступово в них виділяються спеціалісти по проведенню культових дій: шамани і чаклуни. Спочатку вони вибиралися громадою, але з часом цей професійний шар перетворюється у соціальну групу і стає частиною родової верхівки. З часом починають формуватися самостійні системи культових дій – богослужіння і разом з цим формується організація служителів культу – жрецькі корпорації. Ведуча роль жерців у ранньокласових суспільствах визначалася не тільки тим, що це були освічені люди, але й тим,


  •  
    Загрузка...