REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів



Головна Соціологія → Соціально-педагогічна реабілітація дітей-інвалідів як умова їх адаптації

Міністерство освіти України

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Курсова робота на тему:

"Соціально-педагогічна реабілітація дітей-інвалідів як умова їх адаптації"

Студентки 23 СП групи соціально-гуманітарного факультету

Рубан Л.А.

Київ - 2001

ЗМІСТ

ВСТУП 3-5

РОЗДІЛ I СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 6-15

1.1 ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СУСПІЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 6-9

1.1.1 Монастирський етап (Х - середина ХVIII ст.) 6

1.1.2 Медичний етап (XVIII - XIX ст.) 7

1.1.3 Лікувально-педагогічний етап (XX ст.) 8

1.1.4 Сучасний етап – від ізоляції до інтеграції. 8

1.2 СУТНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ 9-15

1.2.1 Проблеми реабілітації на макрорівні 11

1.2.2 Соціальні проблеми мезорівня 14

1.2.3 Соціальні проблеми мікрорівня 15

РОЗДІЛ II ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 16-29

2.1 ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ 16-17

2.2 ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА. 17-20

  • СИСТЕМА СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ – ВІД ІЗОЛЯЦІЇ ДО

    ІНТЕГРАЦІЇ. 20-24

  • СІМ'Я ТА ЇЇ ОТОЧЕННЯ ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ

    РЕАБІЛІТАЦІЇ ДИТИНИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 24-29

    ВИСНОВКИ 30-31

    ЛІТЕРАТУРА 32

    ДОДАНКИ 34

    Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (витяг)

    Декларація о правах інвалідів від 9 грудня 1971 р. (витяг)

    Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

    (витяг)

    З психологічної точки зору фізична вада викликає порушення соціальних норм поведінки. Рішучо усі психологічні особливості дефективної дитини мають в основі не біологічне, а соціальне явище.

    Л.С. Виготський

    Вступ

    На теперішній час процес соціалізації є предметом дослідження фахівців багатьох галузей наукового знання. Психологи, філософи, соціологи, педагоги, соціальні психологи розкривають різні аспекти цього процесу, досліджують механізми, етапи та стадії, фактори соціалізації.

    Однак проблеми соціалізації інвалідів, особливо дітей-інвалідів, у вітчизняній літературі ще не є предметом спеціального дослідження. Хоч проблема соціалізації дітей, підлітків та дорослих з порушеннями психічного та фізичного розвитку дуже актуальна і в теоретичному, і в практичному відношенні.

    Сьогодні у літературі ми зустрічаємо таке визначення інвалідності: "Інвалід – це особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням внаслідок травм чи дефектів, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність його соціального захисту."

    Інваліди є в усіх країнах та в усіх ланках суспільства. В різних країнах як причини, так і наслідки інвалідності неоднакові. Це обумовлено різними соціально-економічними умовами і залежить від тих кроків, які здійснює держава для підвищення благополуччя своїх громадян.

    За даними ООН, у світі числиться приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного та фізичного розвитку. Це становить 1/10 частину населення нашої планети. Дані всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) свідчать, що кількість таких людей у світі досягає 13% (3% дітей народжуються з вадами інтелекту та 10% дітей з іншими психічними та фізичними вадами). Всього в світі близько 200 мільйонів дітей з обмеженими можливостями.

    Більше того, у нашій країні, як і в усьому світі, простежується тенденція зростання кількості дітей-інвалідів. За даними Міністерства охорони здоров'я України збільшився рівень чисельності дітей-інвалідів з 146930 у 1997 році до 152210 чоловік у 1998 році, що становить 3.6% приросту за рік.

    Найпоширенішими причинами інвалідності є захворювання нервової системи та органів чуття, дитячий церебральний параліч, психічні розлади, вроджені вади розвитку. Третина дітей інвалідів – сільські мешканці, дві третини – міські жителі. Майже 20 відсотків дітей-інвалідів перебувають в державних установах, тобто виховуються поза сім'єю.

    Сьогоднішня політика по відношенню до інвалідів – результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику у різні періоди часу. Однак у відношенні до інвалідів склалося багато специфічних факторів, які впливають на умови їх життя. Неосвіченість, зневага оточуючих, зневіра і жах – ці соціальні фактори ізолювали інвалідів та затримали їх розвиток, про це свідчить історія.

    Протягом багатьох років політика у відношенні до інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання дітей-інвалідів та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці.

    Рівень цивілізованості суспільства багато в чому визначається ставленням цього суспільства до маргінальної групи населення, зокрема до дітей-інвалідів, їхніх сімей тощо. В умовах економічної нестабільності, кризового стану практично всіх складових гуманітарної сфери, початкового етапу правової стабілізації інваліди виявилися найбільш незахищеною категорією населення.

    Інвалідів у нашому суспільстві сприймають по-різному: одні до них абсолютно байдужі, інші жалісливі, треті, їх менше, активно допомагають їм. Крім того, існуюче стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами прирікає інвалідів на повну ізоляцію: їх не побачиш на підприємствах, у культурних закладах, інформації про ніх дуже мало на сторінках періодики. Значною мірою це обумовлено нашим минулим. Соціальна й інформаційна політика тоталітарної держави ігнорувала проблеми інвалідів, не сприяла повному охопленню системою освіти дітей і дорослих із руховою недостатністю, створенню пристосованої до їхніх можливостей архітектурного середовища.

    Інвалідність у дітей означає суттєве обмеження життєдіяльності, вона сприяє соціальній дезадаптації, яка обумовлена порушеннями у розвитку, труднощами у самообслугованні, спілкуванні, придбанні професійних навиків. Засвоєння дітьми-інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відношень потребує від суспільства певних додаткових заходів, засобів та зусиль (це можуть бути спеціальні програми, центри по реабілітації, учбові заклади тощо). Розробка цих заходів повинна базуватися на знанні закономірностей, задач, сутності процесу соціалізації.

    Метою даної роботи є аналіз основної літератури з питань соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, а також дослідження сучасних проблем, що існують в системі соціально-педагогічної реабілітаціі дітей-інвалідів, та шляхів їх вирішення на Україні.

    Розділ IСоціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями

    I.1Історичний розвиток суспільної допомоги дітям з


  •  
    Загрузка...