REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Українознавство → Гімн України

"Гімн України"

Ще не вмерла Україна!

Ще не вмерла Україна і слава, і воля,

Ще нам, браття молодці, усміхнеться доля!

Згинуть наші вороги, як роса на сонці,

Запануєм, браття, ми у своїй сторонці!

Душу й тіло

Ми положим

За свою свободу

І покажем,

Що ми, браття,

Козацького роду!

Гей, гей, браття милі,

Нумо братися за діло!..

Гей, гей, пора встати,

Пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,

Нащо оддав Україну ворогам поганим?!

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

Наречемся України вірними синами!

Душу й тіло... і т. д.

Спогадаймо тяжкий час, лихую годину

Й тих, що вміли умирать за нашу Вкраїну,

Спогадаймо славну смерть лицарства - козацтва!

Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва!

Душу й тіло... і т. д.

ВЕЛИЧНА Й ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ ПІСНІ-ГІМНУ

"ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА"

ПГімн Україниісня - душа народу, національні гімни - найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій.

Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся та багатьох інших. Високими ідеалами соціального і національного визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність діячів "Руської трійці", зокрема Маркіяна Шашкевича, членів Кирило-Мефодіївського братства, "Старої громади", молодшого покоління борців за волю України - Миколи Міхновського, Івана Липи, Ольги Басараб, Олени Теліги та інших. Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". Жодному іншому творові української літератури не судилася така велична і... трагічна доля.

Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.

Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, але - не вбили.

Вірш "Ще не вмерла Україна" постав на хвилі патріотичної поезії Шевченка з його могутньою вірою в те, що "не вмирає душа наша, не вмирає воля" - з одного боку, а з другого - на хвилі піднесення визвольних прагнень слов'янських народів - болгар, чехів, словаків, сербів, поляків. На Україні був поширений - насамперед серед патріотично настроєного польського населення - створений ще 1797 року польський гімн "Jeszcze Polska nie zginela" ("Ще не вмерла Польща"); популярними тут були і сербські патріотичні пісні, серед них "Гімн УкраїниГей, слов'яни", що власне, була національним гімном.

Саме цю пісню, за свідченням сучасників, співала київська молодь, зокрема члени "Київської громади", які симпатизували ідеї визволення слов'янських народів, їх духовному єднанню.

Початок 60-х років у Галичині і на Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя, виникненням нових періодичних видань, у яких поступово домінуючими стають ідеї національного відродження України (журнали "Основа", "Мета", "Вечорниці" та ін.). У середовищі патріотичної київської "Старої громади", до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші й виник дерзновенний як на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би наснажував українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум випало поетові, вченому-етнографові, організаторові Південно-західного відділу Російського географічного товариства Чубинському. Спогади сучасників Чубинського незаперечне свідчать, що пісня виникла в Києві восени 1862 року під впливом згаданого вище сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію Миколи Лисенка. Утвердилась же до тексту вольова музика Михайла Вербицького, яка супроводжує поетичний текст Чубинського вже понад століття.

Нелегким був життєвий і науково-творчий шлях автора вірша "Ще не вмерла Україна". Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту (1861). Свою науково-етнографічну діяльність пов'язав із згаданим географічним товариством, навколо якого об'єдналися вчені Олександр Кістяківський, Володимир Антонович, Кость Михальчук та інші. Своє життя Чубинський пов'язав із вивченням народного побуту, збиранням і дослідженням українського фольклору. За наукову працю вчений отримав від Російської Академії наук премію імені Уварова та золоту медаль від Міжнародного Конгресу у Парижі (1875), матеріали наукових експедицій Чубинського були опубліковані у "Працях етнографічно-статистичної експедиції "Західно-Руський край" (тт. І-VII. СПБ, 1872-1879).

Визнання заслуг Чубинського в галузі народознавства супроводжувалось переслідуванням його як українського патріота, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури. Зрештою, своєю збірочкою поезій "Сопілка", виданою під псевдонімом Павлусь, Чубинський теж засвідчив свої симпатії до українського художнього слова, вболівання за його долю. Та найяскравішим виявом патріотичних почуттів автора було створення вірша "Ще не вмерла Україна", за що він у першу чергу поплатився засланням до Архангельської губернії. Царська охранка постійно тримала в полі зору всіх діячів української культури, за найменше підозріння у "сепаратистських" тенденціях кидала в тюрми, на заслання.

Людина демократичних переконань, усім серцем любляча свій народ, Чубинський сім літ був відірваний від України, карався, мучився, але не каявся. Сучасники, зокрема Софія Русова, з великою симпатією згадують про цього невтомного трудівника на ниві народознавства. У своїх "Спогадах" вона пише: "Стоїть передо мною могутня постать Павла Чубинського... Високий, чорнявий, з чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом тип організатора, який добре знає те, що організує, вміє володіти людьми і проводить свою справу через усі перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданості Україні".

Чубинський, не зважаючи на тяжкі умови життя і праці, все ж зумів залишити глибокий слід у розвитку фольклористики і етнографії. Його страдницький шлях завершився 26 січня 1884 року в Києві, а місцем вічного спочинку став родинний хутір - тепер у складі міста Борисполя Київської області.

Як же склалася доля вірша, якому судилося виконувати роль гімну? З самого початку вірш Чубинського почав своє існування (звичайно, в межах царської Росії - нелегально) як патріотично-політичний твір і як пісня, яка виконувалася на мотив сербського гімну. Згодом, - 1863 року, вірш Чубинського за посередництвом учасника польського повстання (1863) Павлина Свєнціцького нелегально дістається до Галичини і за підписом Т. Шевченка з'являється у львівському журналі "Мета" N 4 - разом з віршами Кобзаря "Мені однаково...", "Н. Костомарову", "Заповіт". Чому саме за підписом Шевченка? Можливо, тому, що не було точних відомостей, кому належить поетичний текст.

Поява в 60-70-ті роки в Галичині творів українських письменників Наддніпрянщини, зокрема Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Олександра Кониського та ін. знаменувала поглиблення духовних взаємин між галичанами і наддніпрянцями, посилення між ними почуття національної єдності. "Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить", -. писав 1863 року Куліш у листі до редактора львівської газеті "Слово". [Так під Карпатами вперше легально зазвучав вірш наддніпрянця Чубинського, який того ж року знайшов музичне втілення у творчості Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870) -


 
Загрузка...