REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів


Загрузка...

Головна Література українська → І.Франко – дослідник української літератури 17-18 ст

пасхальна драма "Слово о збуренні пекла", "Містерія о страстях Христових". Дослідженню пам'яток драматичного мистецтва на Україні, зокрема інтермедій, І. Франко присвятив спеціальні розвідки "Нові матеріали для історії українського вертепу" та "До історії українського вертепу XVIII ст.".

Великий інтерес виявив І. Франко до пам'яток літописної та полемічної літератури. Опубліковані ним Літопис Підгорецького монастиря, уривки з "Книжки" І. Вишенського, "Політика свіцькая" становлять міцну базу для вивчення багатьох питань історії української мови. Публікуючи названі пам'ятки, І. Франко проводив велику дослідницьку роботу: встановлював дату і місце написання пам'ятки, визначав її роль у культурному житті народу, аналізував мовні особливості, порівнював опубліковані варіанти пам'ятки, вказував на допущені помилки у виданнях, полемізував з дослідниками щодо тлумачення окремих слів та ін.

Високо цінував І. Франко записи на полях книг, приписки наприкінці книг, на чистих сторінках або обкладинках, "їх збірка могла б мати,—зазначав учений,—немале значення і язикове, й історичне, і навіть чисто літературне, бо тоді ми могли би слідити, як протягом віків на території церковнослов'янської мови мінялися типи таких послісловій". Крім того, такі записи чи приписки, зокрема ті, що написані народною мовою, за словами І. Франка, "можуть мати вартість для дослідників нашої старовини, особливо тоді, коли їх буде зібрано багато і явиться можність їх систематичного укладу та опрацювання". І хоча І. Франкові не вдалося зібрати і видати такої збірки записів (опубліковано лише декілька записів, як, наприклад, запис на останній сторінці Октоїха з 1618 р., записи на полях Тріоді пістної за 1589 р., запис на полях Тріоді з 1570 р., запис на останній сторінці Дрогобицької мінеї з 1563 р., записи на полях Довжанського євангелія з 1596 р. та ін.), однак його ідея про систематизацію та видання записів на полях книг була втілена в життя його наступниками— І. Панькевичем та І. Свєнціцьким.

Не залишились поза увагою І. Франка і пам'ятки ділового стилю. Щоб ознайомити широку наукову громадськість з життям та діяльністю Костянтина Острозького, І. Франко публікує шість документів 1535—1540 рр. з передмовою, у якій характеризує мову цих пам'яток, підкреслює їхнє значення для вивчення історичного минулого народу та його мови.

Увагу І. Франка привертали писемні пам'ятки і неслов'янських народів. Свідченням цього може бути його розвідка "Найстарші пам'ятки німецької поезії IХ—XI вв.", у якій автор не тільки публікує дві найстаріші німецькі поезії "Вессобрунська молитва" і "Пісня про Гільдебранда й Гадубранда" та одну поему "Муспіллі" старонімецькою мовами, а й подає їх переклад сучасною німецькою і українською мовою. Крім того, І. Франко характеризує мовні особливості та поетичні форми цих творів.

Як глибокий знавець старовини, І. Франко охоче відгукувався на опубліковані писемні пам'ятки, його рецензії відзначаються ґрунтовним аналізом публікацій, слушними критичними зауваженнями і щодо повноти і якості опублікованих текстів, і щодо їхньої наукової значимості. Учений рецензував не тільки публікації давніх текстів української мови, а й церковнослов'янської, давньоруської, російської, білоруської та ін. Пор., напр., рецензії на праці: X. Лопарєва "Древнерусские сказання о птицах"; В. Перетца "Повесть о трех королях в западнорусском списке XV в."; П. Житецького "О переводах евангелия на малорусский язык" // 0писание документов архива западнорусских униатских митрополитов, 1470—1700; Ю. А. Яворського "Два замечательных карпато-русских сборника XVIII в." та ін.

Давні писемні пам'ятки І. Франко використовував і в своїй художній практиці. Зокрема, на багатьох його літературних творах позначився вплив "Слова о полку Ігоревім".

Як своєю багатою публікацією давніх писемних пам'яток української, давньоруської, церковнослов'янської, німецької та польської мов, численними рецензіями на опубліковані пам'ятки, так і своєю активною дослідницькою роботою над писемною спадщиною минулого І. Франко збагатив не тільки історію української культури, а й світової взагалі, його публікації давніх писемних пам'яток та методи і методика їх досліджень не втратили свого наукового значення і успішно використовуються сучасними дослідниками.

2. ПОГЛЯДИ ІВАНА ФРАНКА

НА ІСТОРІЮ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВ 17-18 СТОЛІТЬ

Питання лінгвістики І. Франко спеціально розглядає лише в декількох статтях, рецензіях, як-от: "Літературна мова і діалектика", "Етимологія і фонетика в южноруській літературі" та ін. Проте цим його інтереси до даної галузі не обмежуються: цінні лінгвістичні спостереження, зокрема з історії української мови, містять і його численні літературознавчі, фольклористичні праці.

Мова в розумінні І. Франка — це органічний компонент літературної творчості, роль якого в кожну епоху визначається сукупністю відповідних суспільних, культурних та інших факторів. "В часах поневолення простого люду,—пише він,—стається модою нехіть до мови, звичаїв, традицій того люду, погорда до хлопа і хлопської народності, і в письменстві запановує або ренегатство язикове і ідейне, або штучна мертвеччина і старосвітчина. В часах живих народних рухів, політичної волі, гарячої боротьби за певні ясні ідеали і конкретні інтереси народні жива мова, живі, сучасні літературні теорії з елементарною силою вириваються наверх— і усе письменство оживлюється, набирає енергії і сили". Відси випливає стала увага дослідника до питань літературної мови, зокрема староукраїнської.

Спостереження І. Франка за формуванням і розвитком літературних мов заслуговують на пильну увагу. Він висловлює цілком слушну думку про те, що на початку становлення певної літературної мови вирішальну роль відіграє її взаємодія з іншою літературною мовою, чужою або більш-менш спорідненою, яка стає наче зразком, живим народним мовленням. В історії української літературної мови, на думку І. Франка, таким зразком, еталоном була церковнослов'янська мова, проте характер кожного історичного етапу визначався ступенем літературного засвоєння народної мови.

І. Франко відзначає необхідні умови розвитку кожної літературної мови: розширення соціальної бази, що унеможливлює перетворення літературної мови на своєрідний жаргон; засвоєння, з одного боку, мовних досягнень культури, з другого—діалектних елементів; розуміння письменниками і перекладачами духу живої народної мови, яка не терпить мертвих, схоластичних правил граматики. Так, в умовах Галичини першої трстини XVIII ст. література, що спиралася па церковну традицію, мала стати, зазначає І. Франко, кастовою; "Русалка Дністрова" з лінгвістичного погляду саме тому й "була свого часу явищем


 
Загрузка...